ПОТУГА

ПОТУ́ГА, и, ж.

1. Велике зусилля, напруження м’язів при якій-небудь роботі, якомусь рухові. Гей, закипіла на нивах робота! Косе [косить] і в’яже до поту біднота. Косе і день вона, косе і другий, Гнеться і в’ється, як гад од потуги (Щог., Поезії, 1958, 85); Сахно підскочила й вхопилася за гілляку. Ще потуга — і вона повисла на руках (Смолич, І, 1958, 90); Дядько Микита замовк і ретельно цьвохкав кобильчину, що з великою потугою вивозила з яру сани (Кир., Вибр., 1960, 27); // тільки мн. Скорочення м’язів черевного преса під час родів. В законні дев’ять місяців почалися у матері Октава родові потуги (Стельмах, І, 1962, 88); Недостатній розвиток м’язів черевного преса веде при родах до вторинної слабості потуг, в зв’язку з чим роди звичайно затягуються (Фіз. вихов.., 1954, 13).

2. тільки мн., перен. Відчайдушні спроби, зусилля (звичайно марні, безплідні) досягти чого-небудь, здійснити щось. Нагадуючи фашистським варварам уроки історії, поет [В. Сосюра] знаходить гарячі слова, які бичують загарбників, розкривають їх маячливі плани й потуги повернути назад колесо історії (Іст. укр. літ., II, 1956, 422); Реакційна суть.. антимарксистських ідеологічних потуг сучасного ревізіонізму була цілком викрита на XX, XXI, XXII з’їздах КПРС (Ком. Укр., 4, 1962, 26).

3. розм. Те саме, що міць 2-4. Хо збирає всю свою потугу: проймаючим холодом віє борода його, чудодійна сила, мов хмари ті, насуває найстрашніші картини перед очі лектора (Коцюб., І, 1955, 174); Сталь рвонула в усі боки, пручнулася чимдуж, вдарилася об товсті стіни конвертора, але вони стримали цей натиск і спрямували всю потугу вибуху вниз (Загреб., Спека, 1961, 164).

4. заст. Військова сила, військо. Це було тої доби, коли розпанахана Україна мусила у московського царя Олексія Михайловича оборони шукати, коли він уже, по Переяславській Раді, послав свої потуги в Литву (Стар., Облога.., 1961, 4); — Біда, отамане, — прискакав Вовтузенко. — Суне нова потуга! (Довж., І, 1958, 264).

На поту́гу — на підмогу. Чотири тисячі охочої донської «голитьби» — одчайдушних козаків — на потугу Хмельницькому вів завзятий молодий отаман Степан Разя (Кач., Вибр., 1953, 40).

5. діал. Підтримка, утіха. Позирну в вікно..: «Боже! оце мої розкоші йдуть! Оце моя затула й потуга!» (Барв., Опов.., 1902, 285); [Сава:] Мені та потуга буде, що я за свою віру загину (Кост., І, 1967, 190).

6. діал. Біда, нещастя. Ой сподівайся, коню вороненький, На себе й потуги! (Думи.., 1941, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 430.

Потуга, ги, ж.

1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Єв. Мр. IX. І. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. К. Дз. 166.

2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. Мет. 401. А я (Богд. Хмельн.) ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. Гол. І. 4.

2) Потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Грин. І. 150. Ум. Потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую. Рудч. Чп. 185.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 382.