ПОСУВАТИ

ПОСУВА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОСО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСУ́НУТИ, ну, неш, док.

1. перех. Переміщати, не відриваючи від поверхні. — Та їжте ж усі! Хіба я бороню, чи що? — надувшись, обзивалась невістка, посуваючи з серцем миску ближче до Горпини (Григ., Вибр., 1959, 122); [Калеб (посуває Годвінсону біблію ближче):] Одкрий святую книгу, нехай вона порадить, що робити (Л. Укр., III, 1952, 81); Секретар комсомольського осередку Силантьєв і підстаркуватий вахтовий.., обережно посуваючи вперед то одну, то другу ногу, почали спускатися (Донч., II, 1956, 80); — Сідайте, отче дияконе! — просив о. Артемій гостя, посунувши крісло і показуючи на його рукою (Н.-Лев., IV, 1956, 126); Ставила [мати] тую картоплю до печі. Брачку діставши, знизу чавун обхватила й посунула глибше (Тич., І, 1957, 256); // Надавати руху чому-небудь, рухаючи, переміщати когось, щось. Готово! Парус розпустили, Посунули по синій хвилі Помеж кугою в С(ир)-Д (ар’ю) Байдару та баркас чималий (Шевч., II, 1963, 232); Мокрина сіла на човні, вхопила весло, одіпхнула ним полеглий очерет і посунула вперед свого човна (Н.-Лев., II, 1956, 239); Я напружив усі сили, щоб вилізти спиною на край криги, але течія хутко посунула мене вбік і кам’яним тягарем потягла вниз (Досв., Вибр., 1959, 184); // Рухаючи, поміщати кудись, у щось; засувати. Шестірний призро глянув на Жука і, посунувши руки в кишені, заходив по хаті (Мирний, І, 1954, 333); // перен. Поширювати, розширяти межі чогось у певному напрямку. — Моя [Мічуріна] стихія — північ. Холод. Плодоносний світ я посуваю на північ. А це — головне (Довж., І, 1958, 407).

2. неперех., розм. Йти, пересуватися нешвидко, поволі; сунути. А ведмідь наче хазяїн посува, оглядає, де кращий вулій, солодший мед (Вовчок, І, 1955, 383); Видно було, що між трьома панами замішався піп. Тихо вони посували уперед; жарти та регіт не сходили з язиків (Мирний, І, 1954, 364); [Xвилимон:] Старшина одвернувся від нього і одійшов, а за старшиною і писар посунув… (Кроп., IV, 1959, 258); // тільки док. Неквапливо, повагом піти, попрямувати куди-небудь. Балабуха, ледве соваючи ногами, посунув до хати (Н.-Лев., III, 1956, 14); До господи Мартинчуків посунули люди. Власне, не побігли, не пішли, а посунули повагом, щоб і самого себе не осмішити передчасним поспіхом і Петра не образити нетерпеливою цікавістю (Вільде, Сестри.., 1958, 167); Судді і коронний гетьман теж посунули у двір подивитись, як четвертуватимуть живу людину (Гжицький, Опришки, 1962, 179); // Навально рухатися, йти великою масою. Стару матір [Кармелеву] вели люди, молода жінка несла дочку плачучу, купа уся посувала, жалкуючи, судячи та радячи… (Вовчок, І, 1955, 364); Ой, скажи ж, скажи мені, вітре, які то по снігах пробігають дзвони?.. Чи то плачуть по батькові діти?!. Чи ворожі посувають колони?!. Ой, скажи ж, скажи мені, вітре!.. (Сос., І, 1957, 266); Як тільки вдарили в дзвін, люде так і посунули до церкви цілим натовпом, неначе на великдень (Н.-Лев., VI, 1966, 368); В першій половині XIII століття посунули. на неї [Русь] монгольські орди (Довж., III, 1960, 76); Хоч пуск електростанції призначений на восьму, коли вже стемніє, люди десь після п’ятої години хмарою посунули на колгоспне подвір’я (Руд., Остання шабля, 1959, 532).

3. тільки док., неперех. Почати повільно їхати, плисти і т. ін.; рушити з місця. Нарешті над широкими водами розлігся бархатистий гудок, і пароплав посунув між дикими берегами, вкритими густим лісом (Панч, На калин. мості, 1965, 264); Обози, вирвавшись на шляхи, посунули до висоти і вже не звертали назад, а стали попід нею величезним гомінким табором (Гончар, III, 1959, 60); // Почати рухатися, набути стану руху. Річка тим часом робила своє. Спершу поволі, мовби знехотя, посунула крига, дедалі дужче, навальніше (Гончар, II, 1959, 201); // Почати насуватися, громадитися у великій кількості (про хмари, туман і т. ін.). Подихнув вітер, і з заходу низько посунули важкі хмари (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 99); Восени в гори посунули тумани з мрякою та дощами (Чорн., Визвол. земля, 1959, 116); // перен., рідко. Почати повільно минати (про дні, роки і т. ін.). Посунули дні, безперервно у мене гуло в вухах, як од хініну (Ю. Янов., І, 1954, 58).

4. перев. у сполуч. із сл. вперед, перех., перен. Сприяти розвиткові чого-небудь. Селяни-хлібороби, чабани, батраки, ремісники й слуги, що про них широко розповідається в «Давиді Сасунському», — ось хто посував історію і перебудовував життя своєї країни по-новому (Тич., III, 1957, 92); Ібсен писав, розглядаючи одну конкретну п’єсу «Обитель Гундри». Вона «не посунула вперед нашу національну драматичну літературу ні на крок» (Вітч., 5, 1956, 159).

Посува́ти (посу́нути) спра́ву (пра́цю і т. ін.) [впере́д] — виконавши частину роботи або зробивши щось корисне для справи, поступово наближати її до завершення. Спитав [М. Гоголь] адресу Управління в справах друку, переписав поему начисто. За які гроші видаватиме, самому було неясно. Але треба посувати справу вперед (Полт., Повість.., 1960, 381).

5. тільки док., неперех. Не втримавшись де-небудь, почати зсуватися вниз по похилій площині. Розбиваючись у невеличкі шматочки, посунула вона [грудка глини] з гори, гудючи і підскакуючи (Мирний, І, 1954, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 387.

Посувати, ва́ю, єш, сов. в. посунути, ну, неш, гл.

1) Подвигать, подвинуть. Посувай колоду далі. Харьк. Посунувши хліб, що завсегда лежить на столі, к покутю, сів на лавку. Кв.

2) Идти, пойти, отправляться, отправиться. Кобиляча голова посунули з хати. Чуб. II. 66. Насуне бриль на мб, так собі й посуне з хати. О. 1861. X. 28. Готово! парус роспустили, посунули по синій хвилі. Шевч. 441.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 373.