ПОСТІЛЬ

ПО́СТІЛЬ, те́лі, ж.

1. Ліжко або якесь інше місце, приготовлене для спання. Маруся лягла на постіль, втомлена, змучена (Н.-Лев., VI, 1966, 73); [Писар:] Коли ж гарна бісова дівчина: оком поведе — й слабого з постелі зведе (К.-Карий, І, 1960, 47); Неня вже постіль постелила, теплий ліжничок приготовила — спиться так солодко-солодко (Хотк., II, 1966, 104); Місяць ллє голубе сяйво і од того в клуні видко, і все в голубому. Під стіною лежать складені бруси на нові лутки, обіч — старий віз, іще батьківський, а на ньому на солому кинутий сіряк — постіль Юхимова (Головко, II, 1957 235); * Образно. Постіль мені буде — широкі поля; А чорная хмара покриє… (Бор., Тв., 1957, 88); Хтось сіяв. Набирав золотого зерна повну жменю й кидав поперед себе в чорну пухку постіль (Головко, І, 1957, 68); *У порівн. Впаду я на сніг нагірний, мов на білу постіль (Л. Укр., І, 1951, 196); // Те, що стелять на ліжко для спання; спальна білизна, спальні речі. Вони [злодії] чисто забрали гардероб пана і пані, дещо з постелі і з інших речей, що могли винести без стуку (Фр., IV, 1950, 43); Вночі Роман прокинувся від холоду. Спав він завжди неспокійно, скидаючи постіль (Стельмах, І, 1962, 137).

На сме́ртній (смерте́льній, заст. бо́жій) посте́лі [бу́ти (лежа́ти)]: а) бути при смерті, помирати. Тілько на смертній постелі він оповів усім про ту дивну пригоду, яка була з ним за життя (Фр., IV, 1950, 145); б) бути мертвим, померти. Скоро його мати старая на божої [божій] постелі вздріла. На своє лице християнськеє хрест собі положила (Чуб., V, 1874, 850); Лежи, Олечко! Лежи на своїй смертній постелі. Знайшла ти вічний спочинок далеко від рідної матері (Хижняк, Тамара, 1959, 191); У (в) посте́лі лежа́ти — хворіти; У (в) по́стіль злягти́ — захворіти. А Мотря від такої зневаги, від тяжкого уразу, від тривоги занедужала, в постіль злягла (Мирний, І, 1949, 407).

2. геол. Нижня верства гірської породи, на якій лежить шар породи, що містить корисну копалину.

3. техн. Частина машини або якого-небудь механізму, на якій розташовують інші деталі. Інженери.. створили конструкцію універсальної постелі, яка дає змогу складати на ній різні секції для багатьох типів суден (Наука.., 2, 1957, 18); // Основа, підгрунтя для чого-небудь. На дні уклали так звану постіль з щебеню, на неї спускались бетонні масиви вагою до трьох тонн кожний (Веч. Київ, 9.I 1957, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 376.

Постіль, те́лі, ж. Постель. Мене мати не давала, щоб я тобі постіль слала. Чуб. V. 335. Постіль білу стала слати, нема з ким розмовляти. Чуб. V. 1. Ум. Постілька, постіленька, постілечка, постілонька, постілочка. Чуб. V. 21, 192. Мет. 74. Чуб. V. 832.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 371.

по́стіль (зменшено-пестливе — по́стілька) = посте́ля —

1) ліжко або якесь інше місце, приготовле­не для спання. Мені мати не дава­ла, щоб я тобі пості і ь слала (П. Чу­бинський); І я кровавими сльозами не раз постелю омочу (Т. Шевчен­ко);

2) Бо́жа посте́ля — смертель­ний одр, смерть. Скоро його мати старая на Божій постелі вздріла, на своє лице християнське хрест собі положила (П. Чубинський)

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 473.