ПОНАПУВАТИ

ПОНАПУВА́ТИ, а́ю, а́єш і ПОНАПО́ЮВАТИ, юю, юєш, док., перех.

1. Дати напитися багатьом, вгамувати спрагу багатьох. — Куди ти?.. — каже Христя. — Та я тільки худобу понапуваю, — одмовив він (Мирний, І, 1949, 307); Край.. села над ставком понапували [Юрко і Катя] й нагодували коней (Коз., Вибр., 1947, 82).

2. Упоїти, зробити п’яними багатьох. Отакі самі, як Гризотенко, понапоювали своїх сусідок і подружок (Речм., Твій побратим, 1962, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 151.

Понапувати, ва́ю, єш, гл. Напоить (многихъ). А своїх діток та й погодувала б, ранньою росою понапувала б. Чуб. III. 267.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 307.