ПОНАЛІТАТИ

ПОНАЛІТА́ТИ, а́є, док.

1. Прилетіти куди-небудь (про багато птахів, метеликів і т. ін.). Підійде до неї [жінки] дика коза, от вона надоїть молочка та й нап’ється; поналітають до неї дрохви, хохітва і нанесуть яєчок (Стор., І, 1957, 65); Голодують пташки. Багато їх до села поналітало, в комори (Коп., Як вони.., 1948, 100); * Образно. Я світло погасив, дрімаю в самотині. Аж чую — в хату ось поналітали Сумні, таємні, як мара, нічнії тіні І в головах у мене поставали (Манж., Тв., 1955, 140).

2. Осідаючи, нагромадитися у великій кількості (про пил, пух і т. ін.). — Доцю! Помий ікони. Протри святителям очі.. Та й на вуха, і на брови он якої пилюги поналітало! (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 149.

Поналітати, та́ємо, єте, гл. Налетѣть (во множествѣ). Відкіля це оси до нас поналітали? Кіевск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 305.