ПОНАКУРЮВАТИ

ПОНАКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, док.

1. неперех. Накурити (про багатьох); накурити в багатьох місцях. Оці ще мені курії! Понакурюють так, що й світу не видно! (Сл. Гр.).

2. перех., у сполуч. із сл. горілка, самогон. Добути способом перегонки якусь кількість чого-небудь (про багатьох).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 148.

Понакурювати, рюю, єш, гл. Накурить (о многихъ). Оці ще мені курії! Понакурюють так, що й світу не видно! Харьк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 305.