ПОНАДУВАТИСЯ

ПОНАДУВА́ТИСЯ, а́ємося, а́єтеся, док.

1. Наповнившись повітрям, газом і т. ін., збільшитися в розмірах (про багато чого-небудь). * Образно. Понадувались зорі, як не лопнуть, місяць осунувся нижче (Вас., І, 1959, 194); // Надути щоки (про багатьох); // Збільшитися в об’ємі від напруження (про жили, м’язи і т. ін.). На довгій тонкій шиї понадувалися жили, мов понатягане мотуззя (Фр., І, 1955, 274); Очі їй загорілися вогнистим блиском, на лобі понадувалися жили, запалі щоки затремтіли (Юхвід, Оля, 1959, 101); // Втратити форму, витягнутися (про певні місця на одязі); повіддуватися. [Іван:] Як одягнусь, як прийду на бал… У справжньому костюмі… Не те що оцей, школярський. Ось і коліна пооддувались… [Вася:] Атож. Понадувались, як бульби (Мик., І, 1957, 437).

2. Втягнувши голову, настовбурчити пір’я (про птахів). Отак кричали і летіли Ворони з трьох сторон, і сіли На маяку, що на горі Посеред лісу, усі три. Мов на мороз, понадувались (Шевч., І, 1951, 298).

3. перен., розм. Набрати гордовитого, пихатого вигляду (про багатьох). Архімандрит і протоєрей навіть понадувались, що там молоднеча так сміливо сіла близько коло їх, трохи не рядом (Н.-Лев., І, 1956, 563); // Набрати незадоволеного, ображеного вигляду (про багатьох). Писарша і вчительша [учителька] зирнули одна на другу і понадувались (Н.-Лев., IV, 1956, 68).

Понадува́лися, як (мов і т. ін.) сичі́ (інди́ки і т. ін.): а) те саме, що Наду́вся (наду́лася), як (мов і т. ін.) сич (інди́к і т. ін.) (про багатьох) (див. надуватися); б) стати мовчазними, похмурими. [Неплюй:] Ну й чого понадувались, мов сичі? А ще й козаки! Раз мати породила, хіба двічі помирать? (Кроп., V, 1959, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 145.

Понадуватися, ва́ємося, єтеся, гл. = Понадиматися. Сим. 146.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 304.