ПОНАВОДИТИ

ПОНАВО́ДИТИ, джу, диш, док., перех., розм.

1. Привести одного за одним або групами куди-небудь багатьох. Косарів звідкись понаводив [управитель] і покосив, і все до зілиночки у двір до себе позвозив (Гр., І, 1963, 445); Привезли [панські слуги] кармазину, люстрину, позументів; ото зараз пошили нам запорізькі жупани і що треба, з степу понаводили волів, коней і Пашу [коня] привели (Стор., І, 1957, 191).

2. Народити багатьох (не за один раз). Понаводять дітей, аж світ малий для них стане, .. — тісно, гидко, сварка, бійка, убого, а живуть! (Григ., Вибр., 1959, 108); * Образно. «Божевільна воля» незабаром понаводила за собою й своїх діток свавільних: земство, де нема ні мужика, ні пана; мирові суди, де не питають — якого хто роду (Мирний, І, 1949, 370).

3. на що. Спрямувати куди-небудь багато чогось. — Крейсери й лінкори на рейді стоять.. Орудія [гармати] на місто понаводили (Собко, Скеля.., 1961, 43).

4. Покрити фарбою, тушшю і т. ін. багато чого-небудь написаного, намальованого лініями; // Навести багато чого-небудь (ліній, смуг і т. ін.). Попідмощували ми на спину горби, позав’язували вуха старими хусточками, понаводили на щоках смуги (Н.-Лев., IV, 1956, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 142.

Понаводити, джу, диш, гл. Навести (многихъ). Е, та ти тут не один, з тобою ще якісь п’яниці, понаводив уже! Чуб. І. 153.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 302.