ПОНАБІГАТИ

ПОНАБІГА́ТИ, а́ємо, а́єте, док.

1. Прибігти, прибути в яке-небудь місце (про багатьох). Де хліба приторгує [Тихін], де підводи наньме [найме], та усе недорого і дешевш проти усіх, що тогді [тоді] зо усіх голодних місць понабігали закупати (Кв.-Осн., II, 1956, 145); З далеких сіл понабігали підводи, нічної доби чатували в лісі (Горд., Чужу ниву.., 1947, 300); Понабігали діти у двір.

2. Натекти поступово в багатьох місцях.

3. Виступити, з’явитися (про зморшки). Глянула я через щілину: Омелько п’є та супиться, аж зморшки понабігали йому на лобі (Н.-Лев., II, 1956, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 141.

Понабігати, гаємо, єте, гл. Набѣжать, сбѣжаться (о многихъ). Понабігають з слободи дітвора до діда. Драг. 419.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 301.