ПОНАБИВАНИЙ

ПОНАБИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр пас. мин. ч. до понабива́ти. Я шукала свій полк і свою санроту, розглядаючи свіжовистругані дощечки-дороговкази, понабивані на темних, подряпаних кулями стінах (Дмит., Обпалені.., 1962, 23); З-за білих рушників німі і мовчазні виглядали образи.. Голова божої матері блищала різними каміннями, що були понабивані у її срібну шату (Мирний, І, 1954, 199); Вивели Марину Карповну на двір, і лиця на ній не видно,— все у крові, волосся розкуйдане, очі понабивані аж зарівняло (Мирний, І, 1954, 157); // понаби́вано, безос. присудк. сл. Пістолети очищено, знов понабивано (Фр., VI, 1951, 446); Поїхали [ми] вже по кам’яному шляху.. Понабивано каміння дрібно-дрібно, неначе горохом вислано (Стор., І, 1957, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 140.