ПОМІЧНИЙ

ПОМІЧНИ́Й, а́, е́, розм.

1. Прикм. до по́міч; // Признач. для подання допомоги кому-, чому-небудь; допоміжний. Інші йшли з боднарні, з магазину і від інших помічних занять (Фр., III, 1950, 187); // Який допомагає у виконанні якої-небудь дії, сприяє здійсненню чогось і т. ін. Та й пан тобі при тім помічний (Март., Тв., 1954, 125).

Не пода́ти помічно́ї руки́ кому і без додатка — не допомогти кому-небудь у чомусь.-Тратять наші громади свої права, свої грунти, свої ліси і тратитимуть до останку, якщо ніхто не подасть їм помічної руки (Фр., VI, 1951, 197); Сотні людей перейшли,не замітили бідака, не подав ніхто помічної руки (Ков., Світ.., 1960, 24).

2. Який сприяє виліковуванню, а також зміцненню й збереженню здоров’я; лікувальний. — Доктор казав, що слив’янка помічна для грудей, і звелів мені лічити груди слив’янкою (Н.-Лев., III, 1956, 185); Виростає [в лісі] всяке помічне зілля, як чорнобиль від слабих ніг,.. живокість, материнка й інше таке чудотворне зілля (Коб., III, 1956, 532).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 128.

Помічний, а́, е́ Помогающій въ болѣзняхъ, цѣлительный. ЕЗ. V. 194, 206. Вода була така помічна, тяжко помічна, як хто на очі слабіє. КС. 1884. VIII. 720. (Зілля) помічне від уроків. МУЕ. III. 47.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 298.