ПОМІЧАТИ

ПОМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., перех. і без додатка,

1. Сприймати зором; бачити. Іде [Ларько] серединою шляху й помічає, що хтось став серед дороги (Вас., І, 1959, 105); Проходячи коридорами готелю, ми помічаємо на дверях Сева записку: «Повіз Богдана до лікарні. Повернуся пізно» (Ю. Янов., II, 1958, 56); Помітив [Грицуньо], що в однім місці надгризли пси трохи плота сподом (Март., Тв., 1954, 146); Ясногорська йшла, нахиливши голову, і не одразу помітила Черниша (Гончар, III, 1959, 400).

2. Сприймати слухом; чути. Ловив [Чубинський] грудьми холодне повітря і не помічав навіть грізного клекоту вулиці (Коцюб., II, 1955, 173); Я помічаю, як затихають прядки, і сестри мої, схилившись на гребені, застигли (Цюпа, Три явори, 1958, 14).

3. Відчувати що-небудь. Надвечір Дмитрик помічає, що йому чогось мулько на серці (Коцюб., І, 1955, 134); Вони не помічали плину часу, наче не вперше побачилися, а були старими друзями (Тулуб, В степу.., 1964, 127); Важким та гірким ярмом стало їй її життя. Вона не знала, як з його [нього] викрутитись, до того сама помітила, що з нею діється щось-то неабияке (Мирний, IV, 1955, 37); В його словах відчувалася поблажливість люблячого чоловіка до слабостей і примх своєї жінки. Дорош помітив цей тон (Тют., Вир, 1964, 108).

4. Виявляти що-небудь, встановлювати якийсь факт. Я помітила, що ти, перейшовши на другий курс, почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше (Л. Укр., V, 1956, 18); Осторонь праці,.. без участі в цій праці.. не може бути правдивого показу цієї [радянської] дійсності в її найістотніших рисах. А помічати й показувати ці риси — перший обов’язок чесного письменника (Рильський, IX, 1962, 184); [Енн:] Пробачте мені, але я помічаю великі прогалини у вашому вихованні (Собко, П’єси, 1958, 83); Слід підкреслити ту різницю, яку мені вдалося помітити між відозвою й віршем (Еллан, II, 1958, 91).

5. Звертати увагу на кого-, що-небудь; примічати. Вона й не помічала, що на вулицях темно і нікого нема (Ів., Вел. очі, 1956, 58); Жінка з хлопчиком ідуть лісовою просікою.. Не помітили, як збилися з дороги (Руд., Остання шабля, 1959, 228).

6. Ставити знаки, робити якісь помітки на чому-небудь. Синім олівцем товариш Шевчук помічає собі на своїй карті новобудови (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 127.

Помічати, чаю, єш, сов. в. помітити, чу, тиш, гл. Замѣчать, замѣтить. Я помічати стала, що Парася сама собі думає та думає. МВ. ІІ. 20.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 298.