ПОМОТАТИ

ПОМОТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. перех. Змотати (у 1 знач.) все або багато чого-небудь. — Що ж ти з ними [починками] думаєш робити? — спитала мати. — Помотаю на мотовило, осную та вироблю собі тонкого полотна на сорочки (Н.-Лев., II, 1956, 296).

2. неперех., розм. Хитнути кілька разів; хитати якийсь час. Подививсь-подививсь [Демко], помотав головою та й каже: — А що се вам за іграшки далися? (Кв.-Осн., II, 1956, 186); — Про бандерівців там часом нічого не пишеться? — Щось не помітив, — помотав Бердник головою (Мур., Бук. повість, 1959, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 135.

Помотати, та́ю, єш, гл. Смотать (во множествѣ). На тобі на дві мички прядіва, щоб ти і зом’яла, і спряла й помотала. Рудч. Ск. II. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 300.