ПОМИРАТИ

ПОМИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОМЕ́РТИ, мру́, мре́ш, док.

1. Переставати жити, ставати мертвим. Добрі помирають, а діла їхні живуть (Укр.. присл.., 1963, 162); [Демко:] Один змалку працює, у праці і помира, і дітям в нащадок зоставля одну тільки гірку працю… (Кроп., II, 1958, 191); Мати затялась на одному: «Як прийдеться помирати, то помремо на своїй землі» (Стельмах, І, 1962, 509); Як помер наш батько,.. оставив нам дев’ять пар волів полових, хороших (Вовчок, І, 1955, 37); Володимир Ілліч Ленін помер у Горках, — сказав він тихо, чітко вимовляючи кожне слово (Довж., І, 1958, 472); // Гинути, звичайно передчасно (від підступних дій кого-небудь, в бою, від нещасного випадку і т. ін.). По суті, Шевченко так само, як і Пушкін, помер від руки Миколи І (Рильський, X, 1962, 38); // рідко. Здихати (про тварин). — Чудо-юдо на весь світ, Це померла риба-кит! (Перв., Казка.., 1958, 21); Поки була жива стара кобила, все ж не було ще так трудно. А вже як вона померла… (Хотк., І, 1966, 127).

Поме́рти на сухо́ти (на тиф і т. ін.), заст. — перестати жити внаслідок захворювання на сухоти, тиф і т. ін. Батько їй [її] помер на сухоти, як вона ще дитиною була (Л. Укр., V, 1956, 387).

◊ Помира́ти (поме́рти) зо́ сміху — дуже сміятися, реготати. Олена тут же, мимоходом, приліпляла неудачливому претендентові таку латку або оповідала таку подробицю з його життя, що всі помирали зо сміху, і п’яний тікав під загальний регіт із корчми (Хотк., II, 1966, 184); Хоч ляга́й та помира́й — про дуже тяжке, безвихідне становище. — Самі знаєте, яке наше життя: все забирає німець [фашист]. Голі й босі, хоч лягай та помирай (Тют., Вир, 1964, 438).

2. перен. Втрачати ознаки життя, ставати безжиттєвим; завмирати. Все заростало, як заростало й помирало саме людське живоття в господі (Н.-Лев., І, 1956, 410); // Утрачати колишнє значення, колишню силу, важливість. Отак живе собі село.., працює, плодиться, кохає, оре, сіє, годує хлібом світ, співає, сміється, плаче, помирає (Довж., І, 1958, 70); Коли помирає армія, то вона ладна з собою в могилу потягти ввесь світ, все добро, нажите людьми (Томч., Жменяки, 1964, 283).

3. перен. Втрачати політичну або економічну могутність; занепадати. — Стара, темна, личакова Росія померла й не воскресне (Довж., І, 1958, 460); // Втрачатися, зникати. Згинув славний Леонтович у досвітній час, Білі крила, як вітрила, залишив для нас. Слава славна не поляже, не помре в віках, Славен славний Леонтович хай живе в піснях! (Рильський, III, 1961, 210); // розм. Переставати лунати; затихати. Нехай січе мене пісок, І в’ялить сонце осяйне, І помирає голосок, Бо милий мій забув мене (Мал., Листи.., 1961, 43).

4. розм. Втрачати сили, знемагати під дією якого-небудь сильного почуття, відчуття і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 121.