ПОМЕРЛИЙ

ПОМЕ́РЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до поме́рти. По людях [розносив листоноша] вістки про життя-буття, про померлих на чужині батраків, про вбитих воїнів (Довж., І, 1958, 418); Видатні російські педагоги були вчителями найсвоєріднішого українського композитора, передчасно померлого Миколи Леонтовича (Рильський, III, 1956, 23).

2. у знач. прикм. Який помер. Плакали діти над померлою матір’ю, не слухаючи ласкавих розрад (Тулуб, В степу.., 1964, 93); Селяни в один голос висловили думку, що такий гарний коловорот був у померлого столяра Гопти (Донч., III, 1956, 12); // у знач. ім. поме́рлий, лого, ч.; поме́рла, лої, ж. Той, хто помер. Добрі сусіди однесли померлого на цвинтар (Бурл., О. Вересай, 1959, 8); А потім у снах воскресав без упину Померлої образ (Перв., II, 1958, 307).

3. у знач. прикм. Який зник, пропав безслідно. Мій розум тоді розів’ється так вільно і буде зорити без гніву, а пильно на давні віки, на колишні події,.. на померлі надії (Л. Укр., І, 1951, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 117.

Померлий, а, е. Умершій. Царство небесне померлим душам.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 294.