ПОЛУМ'Я

ПО́ЛУМ’Я, я, с.

1. Вогонь, що піднімається над предметом, який горить. Постояла, а потім сіла Коло огню і руки гріла На самім полум’ї (Шевч., І, 1951, 361); Сусідова хата горіла, високе полум’я зносилося під небо (Ю. Янов., II, 1958, 226); * Образно. В осінньому полум’ї ліс мов дріма (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 140); * У порівн. Хороше над чорним грунтом мак Переливається, мов полум’я червоне! (Рильський, III, 1961, 199); // Світло від вогнища, пожежі і т. ін. Запалена піч розгоряється й тріщить, червоне полум’я грає на віконечку (Вовчок, І, 1955, 290); Горіла комендатура. Полум’я рожевіло на снігах, освітлюючи майдан, чорні мечі тополь (Тют., Вир, 1964, 527).

Язи́к (язики́, клубки́, хви́лі і т. ін.) по́лум’я — вогонь, який набуває видовженої, округлої і т. ін. форми. Жерло дихнуло довгим зубчастим язиком полум’я, загриміло, і земля затрепетала (Стельмах, II, 1962, 191); Хмарою в’ється чорний дим, попереджаючи хвилі полум’я… (Коцюб., І, 1955, 120).

◊ Ди́хати (паші́ти) по́лум’ям на кого і без додатка — те саме, що Вогне́м ди́хати на кого (див. вого́нь). — В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дихає (Н. —Лев., II, 1956, 305); Чого це вона надулася? Позавчора сиділи під вербами, все було добре, а сьогодні полум’ям дихає (Тют., Вир, 1964, 12); З вогню́ [та] в по́лум’я див. вого́нь; Схопи́тися по́лум’ям — почати яскраво горіти; запалати. Іван припав до землі і дув.. Вона [червона цятка] росла, червоніла.. і нарешті, не витримавши, схопилась полум’ям (Коцюб., І, 1955, 346).

2. Пара або газ, які виділяються деякими речовинами при горінні і мають властивість світитися. Газорізальник Мамайчук-старший.. вправно і впевнено веде язичок полум’я по металу, щось викроює з товстого сталевого листа (Гончар, Тронка, 1963, 179); // Спалах при стрільбі з вогнепальної зброї. Чорна ніч .. Перед самим обличчям у Зіньки вже на бігу — пихнуло полум’я обріза (Головко, II, 1957, 178); З одного вікна раз у раз шугало полум’я міномета (Гончар, III, 1959, 248).

3. перен. Те, що своїм кольором, блиском і т. ін. нагадує вогонь. Загорається Київ У полум’ї айстер і рож (Ус., Вибр., 1948, 131).

◊ Займа́тися (зайня́тися, спала́хувати, спалахну́ти і т. ін.) по́лум’ям — вкриватися рум’янцем, червоніти від збудження, ніяковості і т. ін. Як іде [Федот] селом, зустрічні дівчата полум’ям займаються (Тют., Вир, 1964, 3).

4. перен. Бурхливе протікання якихось подій, явищ і т. ін. У полум’ї боротьби проти німецького фашизму склався широкий народно-демократичний, антиімперіалістичний фронт (Ком. Укр., 1, 1967, 33); На землях Європи сьогодні загасло полум’я світової війни (Смолич, Після війни, 1947, 5); // Сильний вияв гніву, любові і т. ін. Помітивши Лукію чи, може, відчувши полум’я її гніву, яке вона внесла до кімнати з собою, Яцуба обертається до неї (Гончар, Тронка, 1963, 107).

5. перен. Творче, трудове і т. ін. піднесення, натхнення; порив. Леніну і рідній партії ми віддаємо творчість наших рук, полум’я наших сердець, присвячуємо їм усі успіхи! (Ком. Укр., 8, 1969, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 102.

Полум’я, м’я, с. Пламя, полымя. А полум’я так з рота й паше, так і паше. Рудч. Ск. II. 31. Ум. Полум’ячко. Мил. 88.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 289.