ПОЛОПОТІТИ

ПОЛОПОТІ́ТИ, почу́, поти́ш, розм. Док. до лопоті́ти. — Синку! — І вже полопотіли молодо босі ноги по долівці (Збан., Єдина, 1959, 12); Щось грюкнуло дверима й полопотіло босими ногами… (Коцюб., І, 1955, 415); Антосьо шурнув у хвірточку та навшпиньки, тихесенько побрів уперед; як зрівнявсь з сінцями, то так і полопотів… (Свидн., Люборацькі, 1955, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 95.