ПОЛОЖИТИ

ПОЛОЖИ́ТИ, ложу́, ло́жиш, док., перех.

1. у що. Помістити щось у що-небудь. Марія зараз заходилась пекти опрі́сноки. Спекла, В торбину мовчки положила І мовчки за старим пішла (Шевч., II, 1963, 361); Висунуло хлоп’я гаман. Розшморгнуло, порилося в тютюні рукою, брязнуло крицею і кременем, чхнуло, потерло ніс рукою і положило гаман у кишеню (Мирний, І, 1954, 278); // на, у що, на чому. Помістити кого-небудь десь у лежачому положенні. Положила на цямрину Титарівна сина Та й побігла… (Шевч., II, 1963, 102); В палаті світлій ліжко біле, на нього Зою положили. І я стояв, мов неживий… Аж ось і лікар черговий (Сос., II, 1958, 416); * Образно. — В давню давнину, як Ніл народився в пустині, мати його положила в зелену розкішну колиску (Л. Укр., І, 1951, 307); // на що, на чому. Помістити щось на чому-небудь. Стала я, щоб спочити трохи, положила клунок на землю, схилилась над дитиною… (Мирний, І, 1954, 89); Мар’ян надів шапку, обережно ухопився за труну, положив її собі на плече (Стельмах, І, 1962, 174); // Скласти, розмістити щось у певному порядку; акуратно покласти. Ухопив [Хома] двох свіжих чортих, що повиряджувалися дівками і коси на голові поклали, і скиндячки положили (Кв.-Осн., II, 1956, 242); Почала [Параска] їх [подушки] складати: спідню — пряменько положила, верхню — навскосяк угору підвела (Мирний, IV, 1955, 355); // Перестати користуватися чим-небудь, відкласти, залишити щось. Гребці і весла положили, Та сидя люлечки курили І кургикали пісеньок (Котл., І, 1952, 112); Христя покуштувала та зразу й ложку положила (Мирний, III, 1954, 109); // Помістити щось біля чого-небудь; прикласти. Перебере [Маруся] горішки, що ще на весіллі, як побачились уперше, та він їй дав, перебере, перецілує та вп’ ять до серця і положить (Кв.-Осн., II, 1956, 64); // Додати у їжу якихсь інших продуктів для смаку. Маруся.. сама учинила паску, положила туди яєчок, імбирію,.. і спеклася паска і висока, і жовта (Кв.-Осн., II, 1956, 66); // Налити чи накласти їжі у посудину в якійсь кількості; наси́пати. На тарілку поклали порцію каші з м’ясом; // Внести на збереження до ощадної каси, банку тощо (гроші). Гроші приручили [товариші] Зінькові одвезти в город та й положити в касу (Гр., II, 1963, 385).

◊ Положи́ти го́лову (ду́шу, життя́) за кого — що і без додатка — загинути, умерти, віддати своє життя за кого-, що-небудь. Чи він занедужав та вмер, чи на війні свою голову положив.. — так вона й досі нічого не знає (Мирний, IV, 1955,355); — Хіба ти мене не знаєш, що я рад душу за тебе положити? (Кв.-Осн., II, 1956, 357); Ви любіть Свою окрадену родину, — Й за неї сили до загину І навіть душу положіть! (Стар., Поет. тв., 1958, 48); І всяк в ту мить Готов був всі свої достатки, Життя за волю положить (Фр., X, 1954, 308); —Думаєш іти просто, а зайдеш чорт знає куди! Хотілось би чоловікові.. положити живот [життя] за віру християнську, а лукавий підлізе та й уплутає не знать у які тенета (П. Куліш, Вибр., 1969, 149); Положи́ти си́ли (си́лу, здоро́в’я) — віддати свої сили, збавити здоров’я задля кого-, чого-небудь. Скільки поту свого я пролив, Скільки сили я там положив! (Гр., І, 1963, 31); Родовиту ланку виходив [Марко], скільки здоров’я, сили положив (Горд., Дівчина.., 1954. 203).

2. перен. Витратити на якісь потреби. Сам [Тихон] усієї своєї худоби рішився і усе положив на пропитаніє [прохарчування] людей у свойому [своєму] селі (Кв.-Осн., II, 1956, 150); Ненька хвора, без шага… Всі достатки положила,Віддала й життя мені… (Стар., Поет. тв., 1958, 137); // Подарувати комусь що-небудь. Як пришивали боярам до шапок квітки, то усі клали по шагу,.. і той п’ять шагів положив (Кв.-Осн., II, 1956, 28).

3. Надати місце для спання, відпочинку тощо. Старого Шрама і божого чоловіка положили в світлиці, а Петро по-козацьки ліг у садку під чистим небом (П. Куліш, Вибр., 1969, 66); Перваком рану промила [Олена козакові], забинтувала її чистим полотном і на м’яку постіль положила (Тют., Вир, 1964, 22); // Змусити лежати з метою лікування. Оце ж і положили мене днів на 2-3, думають, що перестане боліти [нога], як побуде в спокою (Л. Укр., V, 1956, 253).

Положи́ти в лі́жко (в по́стіль і т. ін.) — змусити лежати з метою лікування. Іще ж я боюся, що як положать мене в ліжко або.. назначать операцію, то тоді мені вже справді не можна буде нічого писать (Л. Укр., V, 1956, 25); Положи́ти спа́ти — помістити в ліжко, у колиску тощо для сну. Як літком немає Мотрі дома, — баба зварить йому [Чіпці] їстки, догляне, й нагодує, й спати положить (Мирний, І, 1949, 140).

4. перен. Скосити, скласти в покоси. [Трохим (до косарів):] Спасибі вам, люде добрі, що зібрались до мене на толоку. Чи й тепер положите весь луг, як торік? (Кроп., V, 1959, 130).

5. перен. Убити, умертвити кого-небудь. — Тільки стялись на шаблях, зараз так і положив його вражий кармазин (П. Куліш, Вибр., 1969, 156); [Опара:] А отаман молодець, довго не здавався, чоловіка з десяток положив, доки й самого не проткнули (Кроп., V, 1959, 24).

◊ Положи́ти в домови́ну (у моги́лу, в я́му, в гроб і т. ін.) — довести до смерті кого-небудь. Там матір добрую мою, Ще молодую — у могилу Нужда та праця положила (Шевч., II, 1963, 252); —Приятелю мій, Кондрате Іванович! Роби, що знаєш, тільки не погуби мого дитяти! не положи мене живого у яму! (Кв.-Осн., II, 1956, 83); — Ти хочеш, щоб рана й тебе в гроб положила? — сердито сказав Потреба (Мик., II, 1957, 313); Поло́жать на ла́ві (на ла́ву, ла́вку) кого — помре хтось. Ой женися, мій зрадливий, та бери білявку, чей тебе ще до весілля положать на лавку (У. Кравч., Вибр., 1958, 119); Положи́ти тру́пом — убити, знищити. — Що там моє Турецькеє Військо поробляє? Скільки ж воно В море на дно Москалів пустило! Скільки реб’ят [дітей] З рушниць, з гармат Трупом положило! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 164); Куля попала йому в груди і тілько дивним припадком не положила його на місці трупом (Фр., III, 1950, 111).

6. розм. Прийти до певного рішення; ухвалити, постановити. Конглав схаменувся, Зібрав раду. Положили Одностайне [одностайно] стати Против Гуса (Шевч., І, 1963, 266); Якби ж була Мотря не пішла заміж, то Грицько так би й умер нежонатим, бо він собі так положив: останній раз у чужім селі посватати, як не похвортунить [пофортунить], то годі! (Григ., Вибр., 1959, 86); // Визначити, встановити для когось плату за що-небудь. Перш усього розказували, яке велике жалування положили членам в управі (Мирний, II, 1954, 281); — Питаєте, яку плату положимо? Аж цілих тридцять днів на місяць (Стельмах, Хліб.., 1959, 27).

$ Положи́ти гнів на кого і без додатка — розсердитися, розгніватися на когось. Перша схаменулась Ївга та до губернатора: — Не положіть.., ваше превосхо-дительство,.. гніву, що ми при вашому лиці так осмілились… (Кв.-Осн., II, 1956, 295); Кого було Василь Семенович «подарує» ласкою — той немов виросте.. А на кого ..гнів положить, — прямо хоч в ополонку… (Мирний, II, 1954, 109); Положи́ти гріх на ду́шу — зробити якийсь непорядний вчинок, злочин. Душе моя!.. Так ти зрослась зо мною нерозривно. Чи гріх, чи два на душу я поло́жу, — Ну що ж, коли не можу та й не можу Тебе віддерти (Фр., XIII, 1954, 241); Положи́ти зарі́к (заро́к), заст. — заректися, поклястися, дати слово. Настя положила зарік якнайчастіше навідуватися до хрещениці (Мирний, IV, 1955, 68); Положи́ти кіне́ць (край) чому — покінчити з чим-небудь, ліквідувати щось. Вже з’їхалися й свідки, Щоб дати справі тій належний рішенець І чварам положить побажаний кінець (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 36); Положи́ти ла́ску на кого і без додатка — стати ласкавим, поставитися з прихильністю. [Конец польський:] Хоча ваші козаки так розгнівали короля і Посполиту, що їх повернули у хлопи, та ми такі — коли з щирим серцем покоритеся, оп’ять [знову] положимо ласку! (Кост., І, 1967, 175); [Антей:] Ти, преславний, надмірну ласку положив на мене, Корінфові ж віддав замало честі (Л. Укр., III, 1952, 453); Положи́ти на му́зику (на но́ти) ві́рші (слова́ і т. ін.) — написати музику до віршів, слів. Хранені були ці пісні у пам’яті, поки пощастилося стрінути пана Е. Мертке, що оце тепер їх положив на ноти (Вовчок, VI, 1956, 342); Положи́ти на папі́р (на папе́рі) [слова ́і т. ін. ] — написати слова і т. ін. Не можна, далебі, злічити, Які народи тут плелись, І на папір сей положити, Як, з ким, коли, відкіль взялись (Котл., І, 1952, 196); Положи́ти покло́ни (поклі́н)— низько поклонитися раз або кілька разів (під час молитви). Десь-колись таки здобувся Слабоум на силу духа І, хрестя́чися побожно, Три поклони положив (Фр., XIII, 1954, 23); Положи́ти при́мус на кого — примусити кого-небудь. [Командор:] Я волі вашої не хтів стісняти. [Долорес:] Се чудно слухати, як наречений боїться положить найменший примус на ту, що хутко сам же він прив’яже ще не такими путами до себе (Л. Укр., III, 1952, 343); Хрест на собі́ (на се́бе) положи́ти, заст. — перехреститися. Дитяча ручка, не гнучка й поворотна, знай все падала в однім місці, як її не направляла Одарочка, щоб хрест на собі положити, а хрест не виходив (Мирний, І, 1954, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 91.

Положити, жу́, жиш, гл. = Покласти. Спекла колобок і положила на вікні. Рудч. Ск. II. 2. На кого такий гнів великий положили? Мил. 183.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 286.