ПОЛОВИНА

ПОЛОВИ́НА, и, ж.

1. Одна з двох рівних частин чого-небудь. Половина саду цвіте, Половина в’яне — Усі хлопці на улиці, А мого немає (Чуб., V, 1874, 85); Одна половина города зеленіла городиною, друга половина була засіяна житом (Н.-Лев., III, 1956, 323); Мічурін розрізав яблуко ножем і дав половину хлопцеві (Довж., І, 1958, 411); Я незчувся, як з’їв покладений мені шматок, а на столі ще половина пирога (Багмут, Опов., 1959, 7); Число робітників, що страйкували за 1912 рік, становить більше половини всього числа робітників у Росії.. (Ленін, 23, 1972, 188); // Складова частина парного предмета. Вона крутнулась, миттю вискочила з кімнати, ще й причинила одну половину дверей (Н.-Лев., VI, 1966, 38); Розчинити обидві половини вікна; // Якась частина або певна кількість чого-небудь. Сонце стало темніше, втратило половину блиску й ясності свого світа (Н.-Лев., II, 1956, 389).

До́бра (бі́льша) полови́на — більша з двох нерівних, нерівноцінних частин чого-небудь. Хто-хто, а син знає, що добра половина цих обладунків в звичайний час зосталася б лежати вдома, бо нічого зайвого чабан не візьме в таку спеку (Гончар, Тронка, 1963, 5); — А князь Куракін чимсь обробляв же [землю]. — Ти наче не знаєш, як він обробляв! Більшу половину землі в оренду здавав (Головко, II, 1957, 498); З полови́ни, іст. — за одну з двох рівних частин доходу, прибутку від чого-небудь. Землю вона [Параска] відразу оддала з половини, — не самій же, справді, ходити коло неї, обробляти (Мирний, IV, 1955, 55); З половини в’язати.

2. Середина якої-небудь віддалі, якогось проміжку часу і т. ін. Ось уже половина гори (Мирний, І, 1954, 250); Була вже половина лютого (Кобр., Вибр., 1954, 106); Сонце до половини вже сіло за обрій (Головко, І, 1957, 342); — Одержав [листа] і прочитав. Прочитав до половини (Ю. Янов., II, 1958, 131); // Момент часу, який відповідає середині даної години. — Мамо, ну що ж то буде? Як вони не принесуть у половині восьмої? — розпачливо питала в матері Софія (Л. Укр., III, 1952, 498).

У дру́гій полови́ні [дня (ти́жня, мі́сяця і т. ін.)] — у час, що настає після середини дня, тижня, місяця і т. ін. В другій половині січня їх виструнчили на плацу і після вечірньої повірки видали бойову зброю (Тют., Вир, 1964, 488); В другій половині дня напруга бою дещо спала (Гончар, III, 1959, 266); У пе́ршій полови́ні [дня (ти́жня, мі́сяця і т. ін.)] — у час, що передує середині дня, тижня, місяця і т. ін. В першій половині XII ст. в Ростово-Суздальській землі утворилося відокремлене князівство (Іст. СРСР, І, 1956, 60).

3. заст. Окрема частина жилого помешкання. Увечері Стасик повів мене на мамину половину (Коцюб., II, 1955, 247); Марта запросила його [Усмана] на вечір до себе, на хазяйську половину (Гончар, Маша.., 1959, 8); Пані попливла з покоївками на свою половину (Стельмах, І, 1962, 298).

4. жарт. Один із подружжя (частіше жінка). Жив тепер у тій хаті якийсь москаль з своєю невінчаною половиною (Мирний, II, 1954, 133); Пан обозний уже не раз був поривався розбудити свою молоденьку половину (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 10); Сам майстер ходив у присутності своєї, на голову від нього вищої, половини споважнілий, якийсь винуватий (Збан., Єдина, 1959, 299).

Жіно́ча полови́на — жінки. — Коли слідом за мною вся жіноча половина глядачів корчилась в істеричнім нападі, то се звалося моїм «тріумфом» (Л. Укр., III, 1952, 704); Фросина, на заздрість жіночій половині Снігурівки, влаштувала гучне.. весілля з гармошкою (Зар., На.. світі, 1967, 58); Прекра́сна (сла́бша) полови́на [ро́ду людсько́го], жарт. — жінки. — Отож нічого не відказала [хазяйка], а тільки плюнула, так-таки й плюнула на вічний сором прекрасній половині роду людського… (Коцюб., І, 1955, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 88.

Половина, ни, ж. Половина. Перебреду бистру річку й половину ставу. Мет. 83. Половина літ минає, я щастя не маю. Чуб. V. 360. О-полови́ні. Въ половину. Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи о-половині дерев. Грин. І. 172. Ум. Половинка, половиночка. Грин. III. 583.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 285.