ПОЛОВИЙ

ПОЛОВИ́Й¹, а́, е́.

1. Кольору спілого жита, пшениці і т. ін.; блідо-жовтий. Скільки оком скинеш — нив’я… там полові, там чорні, там зелені, аж голубі, там білі, як молоко (Мирний, І, 1954, 83).

2. Світло-рудий (про масть тварин). [Бурлака:] Чи не бачив хто, люди добрі, пару моїх волів, полових, з білими латками на спині? (Вас., III, 1960, 438); — Одарка візьме сірих волів, Назар пару чорних та пару полових (Л. Янов., І, 1959, 420); // у знач. ім. полови́й, во́го, ч. Тварина світло-рудої масті. Як у степу застукав сніг, Пропив [Сидір] як стій три пари полових (Рильський, Поеми, 1957, 11).

ПОЛОВИ́Й², во́го, ч. У дореволюційний час — слуга в трактирі, на постоялому дворі чи в невеликому готелі. — Давай все, замовлене на три персони,-сказав він половому, який прийшов накривати на стіл (Бурл., Напередодні, 1956, 105); Коли екіпаж заїхав на подвір’я, пана зустрів трактирний слуга, або половий (Гог., Вибр., перекл. Хуторяна і Шмиговського, 1948, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 87.

I. Половий, а́, е́

1) Желтый, цвѣта спѣлой ржи. Вийди, паноньку, проти нас, викуп си вінець у нас, положи червоного від вінця полового. Лукаш. 148.

2) О масти: свѣтлорыжій. Чуб. V. 258; сѣрый съ желтымъ отливомъ. КС. 1898. VII. 41. Ой воли мої та половії, чом же ви не орете? Мет. Ум. Полове́нький. Чуб. V. 275.

II. Половий, а́, е́ Находящійся въ задней стѣнѣ хаты, вдоль которой устроенъ піл. Полове вікно. ХС. III. 56.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 285.