ПОЛК

ПОЛК, по́лку і полка́, ч.

1. Військова одиниця з самостійним управлінням і господарством, яка входить переважно до складу дивізії або бригади. З кріпосної брами вилетів гусарський полк, краса всіх кінних полків (Довж., І, 1958, 263); Кінний полк червоних із-за горба вихором налетів (Головко, І, 1957, 103); Самієвський полк працював ревно, спокійно й діловито, як величезна майстерня (Гончар, III, 1959, 342); // розм. Місце розташування цієї одиниці. [Кузьма:] Іди у полк… Підготуй хоч кілька чоловік з своєї роти… (Корн., I, 1955, 169); Черниш знав, що Брянський у полку на партзборах (Гончар, III, 1959, 37)

2. тільки мн., поет. Військо, армія. То ж ви [Святославенки] теє лихо збудили, Що батько ваш, Святослав київський, приспав, Як грізно тіпав Половців своїми хоробрими полками (Мирний, V, 1955, 268); Полки змітаючи ворожі, ти [Вітчизна] перемогу здобула (Рильський, III, 1961, 96); * Образно. Лаштуючися відлітати, Щороку сині ластівки Край нашої, мій друже, хати Шикують на дроту полки (Рильський, III, 1961, 120); * У порівн. Внизу стояли могутні дерева, наче вишикувані полки, готові в кожну мить піти на штурм голих верхів (Томч., Готель.., 1960, 21).

3. кого, чого, перен. Велика кількість кого-, чого-небудь. А там кварталами Берліна ідуть, ідуть робітники… підвів рейхстаг ворожі стіни і жандармерії полки (Сос., І, 1957, 309).

4. На Україні в XVI-XVIII ст. — військова й адміністративно-територіальна одиниця. По городам [городах] всяк полк назвався, По шапці всякий розличався [розрізнявся], Вписали військо під ранжир (Котл., І, 1952, 187); — От і давай ділити по полках Україну: одні села до одного полку, а другі до другого тягнуть (П. Куліш, Вибр., 1969, 117).

$ На́шого по́лку прибуло́ — нас стало більше, збільшилося таких людей, як ми. — І я з вами.. Воювали разом, тепер працюватимемо разом. — Значить, нашого полку прибуло, — весело сказав Сидорчук (Жур., Дорога.., 1948, 182); Побачивши гостя, Степка зойкнула і швидко прикрила рукою рота. Юхим відклав баяна, обнявся з Гайвороном: — Нашого полку прибуло! (Зар., На.. світі, 1967, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 86.

Полк, ку, м.

1) Полкъ.

2) Въ старой Украйнѣ XVII — XVIII в.: часть украинской земли, провинція, заключавшая въ себѣ города, мѣстечки, села, носившая названіе по главному городу, гдѣ было правленіе полка, и раздѣленная на сотні. Осягли й позаймали козаки всі землі на Вкраїні під полки, а в полках під сотні, а в сотнях під свої хуторі, двори, пастовники чи левади. К. Хм. 127.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 285.