ПОЛИНЯТИ

ПОЛИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.

1. тільки 3 ос. Втратити попереднє забарвлення, набути невиразного, нерівного кольору; вицвісти, поблякнути. На обох ченцях були дуже старі, обстрьопані вовняні ряси, що вже зблякли, полиняли (Н.-Лев., III, 1956, 370); Обступили [дівчата] і милувалися з хустки.. — Дуже гарна. Аби не полиняла тільки (Головко, І, 1957, 108); * Образно. Полиняли мої яскраві спогади, як давній, залежалий, цвілий крам (Вас., II, 1959, 31).

2. перен. Втратити свіжість; збліднути, змарніти. Полиняло моє личко, Як квіт у морозі (Пісні та романси.., II, 1956, 33).

3. тільки 3 ос. Те саме, що ви́линяти 2. Сірий заєць, полинявши і вкрившись новою шерстю, котра його гріла й допомагала бути непомітним, — знову став подобатися собі (Гуц., З горіха.., 1967, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 69.

Полиняти, ня́ю, єш, гл. Полинять, поблекнуть. Полиняла стрічка, брови полиняють. Шевч. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 283.