ПОВИВАТИ

ПОВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОВИ́ТИ, в’ю́, в’є́ш, док., перех.

1. Обплітати, обвивати чим-небудь щось або що-небудь навколо чогось. [Галя:] Колись учених вінками квітчали, — от і ми твою голову, Петре, повили (Мирний, V, 1955, 155); // Укривати що-небудь собою. Зневажають подруженьки Подругу свою, Зневажають червоную Калину мою. Повий мою головоньку, Росою умий. І вітами широкими Од сонця закрий (Шевч., II, 1963, 12); Чомусь учора і сьогодні думав Уперто я та невідступно, друже, Про молоді берези свіжовмиті, Коли їх перша зелень повила (Рильський, III, 1961, 168); // Огортати, вкривати (тканиною, одягом і т. ін.). Та повий тонким серпанком постать любу чарівниці (Л. Укр., IV, 1954, 274); // безос. Усе снігами повило (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 123); // Огортати, облягати (про тканину, одяг). Синє вбрання повило її під саме підборіддя й надавало вигляду молоденької школярки (Досв., Вибр., 1959, 20); // Охоплювати руками, рукою; обіймати. [Мальванов:] Ходім, я вас однесу. (Бере Любушу на руки і несе до її кімнати). [Любуша (схлипуючи, повиває його шию руками)] (Коч., II, 1956, 38).

2. Оточувати кругом, з усіх боків. — Грузин виноградом повиває оселю… (Гончар, Циклон, 1970, 52).

3. Обплітати, покривати собою (про рослини). Кучері топольові, срібненькі, підіймаються вгору; інші, чорні, позвисали над клунями; ще інші, вишневі, сливові, повивають хати (Тесл., Вибр., 1950, 102); Окрасою мазанки були тільки кручені паничі, які повивали передню стінку (Смолич, V, 1959, 16).

4. Огортати, затягувати з усіх боків (про дим, туман і т. ін.); оповивати. Мла повивала гори (Собко, Кавказ, 1946, 107); Блакитна імла далини повила далекі села, гори, садки (Коцюб., І, 1955, 196); * Образно. Лагідні очі його повивав сум (Шиян, Партиз. край, 1946, 227); // Огортати, затягувати з усіх боків (димом, туманом і т. ін.). І вершники помчали, полетіли, І хвилями золоченого пилу Широку площу раптом повили (Рильський, II, 1956, 39); Крізь ворожий тиск мене промчав Меркурій, Він хмарою повив і врятував мене (Зеров, Вибр., 1966, 274); // Охоплювати, цілком заповнювати собою навколишній простір (про світло, темряву, тишу і т. ін.). Сівши біля вікна, закохані дуже добре могли бачити одне одного, бо місячний світ не тільки їх повивав, але й заливав усю хату (Гр., І, 1963, 410); Густий ліс поступово повивала нічна темрява (Кач., Вибр., 1953, 375); Тиша повивала весь санаторій (Ю. Янов., І, 1958, 327); Присмерк уже повив вулицю (Шовк., Інженери, 1956, 404); // Обдавати, обвівати з усіх боків (струменем повітря, пахощами і т. ін.). Дуб холодком повільним повива… (Плужник, Вибр., 1966, 114).

5. перен. Повільно охоплювати, заполонювати (про почуття, фізичний стан і т. ін.). У голосі її почулися сльози, журба; повивали вони хату й Христю (Мирний, І, 1949, 278); Сон, нарешті, здолав мене. Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Смолич, День.., 1950, 147); // чим. Переймати яким-небудь настроєм, почуттям. Як казку,.. викладав він спогади про своє життя, повиваючи їх тихим смутком (Вас., І, 1959, 146); [Настя:] І думки, тяжкі, незнайомі, Сумотою душу повили (Кроп., V, 1959, 204).

◊ Хма́ра повила́ кого — хто-небудь став дуже похмурий, невеселий. Не великомовна була та Чайчиха, не привітна: якась хмара повила її навіки (Вовчок, І, 1955, 260).

6. Загортати повивачем, пелюшкою (немовля). — Коли я пішов на війну, тебе в пелюшки повивали; повернувся додому, а ти ось який (Томч., Готель.., 1960, 53); Породила мене мати У високих у палатах, Шовком повила (Шевч., II, 1963, 140); // перев. док., перен. Народити. [М а р т а:] Сину мій, сину єдиний! Чи на те ж я тебе повила, щоб так рано втеряти [втратити]..? (Кроп., V, 1959, 189).

7. розм. Те саме, що завива́ти². Ой ти, вербо кудрявая, Хто на тобі кудрі повив? (Чуб., III, 1872, 117); Треба було.. повити вінки (Л. Янов., І, 1959, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 648.

Повивати, ва́ю, єш, сов. в. повити, в’ю, єш, гл.

1) Обвивать, обвить, повить. Молодиця в грезетовому очіпку, повитому тонким серпанком. Стор. МПр. 54. Високії ті могили, де лягло спочити козацькеє біле тіло, в китайку повите. Шевч. 48.

2) Пеленать, спеленать. Молодая Оленочка синочка родила, повила його, повила та у білії пелюшки. Чуб. V. 890. Не одцуравсь того слова, що мати співала, як малого повивала. Шевч. 128. Переносно: рожать, родить. І прийшла година і я тя повила, грудьми годувала, до серця тулила. Гол. III. 454.

3) Завивать, завить. Ой ти, вербо кудрявая, хто на тобі кудрі повив? Чуб. III. 117.

4) Вить, свить (вѣнокъ). Старости, пані старости! благословіть молодій вінки повить! Мил. Св. 3.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 211.