ПОБРЯЗКАЧ

ПОБРЯ́ЗКАЧ, а, ч., розм.

1. Брязкуча прикраса. Коваль підкови їм [коням] кує, Прикраси їм усякі є — Побрязкачі, блискучі цвяшки (Гл., Вибр., 1957, 185); В одну хвилю виросла перед Марусею ціла купа всякого жіночого фантя.. Взагалі найбільше мали опришки всяких побрязкачів (Хотк., II, 1966, 147).

2. перен., заст. Монета (у 2 знач.). Зварив би я пивце… тільки що треба багато заходу, та щоб повно побрязкачів у кишені… (Вовчок, VI, 1956, 288); [Печариця:] Коли б за нею [Галею] не було тих побрязкачів, що старий над ними труситься, то я б на тебе, моя голубочко, і не подивився! (Мирний, V, 1955, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 627.

Побрязкач, ча, м. = Побренькач. Аби були побрязкачі, то будуть і послухачі. Ном. № 5431.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 206.