ПЛАКАТИ

ПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш; наказ. сп. плач; недок.

1. Лити сльози (з горя, від болю, зворушення і т. ін.). Не витримала Мотря довгої розмови: сиділа собі та плакала нерозважними, дрібними сльозами… (Мирний, І, 1949, 283); Він.. похилив голову на стіл і довго плакав, хлипаючи і не втираючи сліз, що цюрком лились і капали зі стола (Фр., IV, 1950, 406); Багато хто почав плакати від зворушення (Довж., І, 1958, 43); Коли татуся хоронили, за ним ішло усе село й багато плакало (Сос., II, 1958, 380); * Образно. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля, і плаче зажурене серце (Коцюб., II, 1955, 32); // за ким — чим, по кому — чому. Побиватися, тужити за ким-, чим-небудь, проливаючи сльози. Вона любила Гната, жалувала його, плакала за ним і… все-таки лишилась у Мовчанах (Коцюб., І, 1955, 77); Нехай ніхто не плаче по мені, Нехай не засмучу нікого я собою (Л. Укр., І, 1951, 58); — Хоч би матір провідав. Плаче вона за тобою (Тют., Вир, 1964, 271); // перен., розм. Жалкувати за ким-, чим-небудь; журитися. Найшов — не радуйся, а загубиш — не плач (Номис, 1864, № 5851); Що маємо — не дбаємо, втративши — плачемо (Укр.. присл.., 1955, 266); Не плач, не плач за юністю своєю! Минає все (Рильський, I, 1960, 283); // Наповнюватися сльозами (про очі). Одні очі і плачуть, і сміються (Номис, 1864, № 10682); — Чого наш нянько усе на схід дивиться, й одне око плаче, а друге сміється? (Три золоті сл., 1968, 43); // перен. Видавати жалібні, протяжні звуки, схожі на плач (про вітер, бурю і т. ін.). Огні горять, музи́ка грає, Музи́ка плаче, завиває (Шевч., II, 1963, 261); Тільки іноді, темної ночі, коли буря надворі виє та плаче в димарі,.. закрадався сум у Мотрину душу (Мирний, І, 1949, 361); Плакав вітер між кущами, немов голоднеє дитя (Сос., II, 1958, 387).

◊ Па́лиця пла́че за ким — хто-небудь заслуговує покарання, когось треба побити; Пла́кали (пла́катимуть і т. ін.) гро́шики чиї і без додатка — гроші пропали в когось, хтось даремно витратився або не одержав грошей. — То як же не підтримати [хлопця] в доброму ділі?! Пошлю [гроші]. — Діло твоє. Твої грошики плакатимуть, не мої (Головко, І, 1957, 460); Тюрма́ пла́че за ким, по кому — кого-небудь слід віддати під суд, посадити в тюрму. А Саливон з Гнатом заправляють хазяйством, в їх руках зерно, мука, мед.., городина — все прилипає їм до рук, вже давно по них плаче тюрма (Горд., Дівчина.., 1954, 286); Хоч [сядь та й] плач; Хоч [ти] плач — уживається для вираження безпорадності, досади в безвихідному становищі. [Федір:] Тепер з одною конячкою ніхто в супрягу не приймає — хоч сядь та й плач! (К.-Карий, І, 1960, 179); Знову.. дощ! Хоч ти плач! (Мисик, Біля криниці, 1967, 9); Дрова не займаються, хоч плач (Зар., На.. світі, 1967, 114).

2. перен., розм. Покриватися краплями вологи. І плачуть шиби, холодні рами, І ринуть сльози по них струмками (Вороний, Вибр., 1959, 67); — Сирі дрова продаєте, газдо! То ще зовсім живе дерево! На вогні плакати буде! (Томч., Жменяки, 1964, 89); *У порівн. Шибки в вікнах спітніли, неначе плакали гіркими сльозами (Н.-Лев., VI, 1966, 348).

3. на кого — що і без додатка, перен., розм. Нарікати, скаржитися на кого-, що-небудь; плакатися. — Ніхто на вас не плаче на селі! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 56); — А я кажу: від отакої роботи і вродить як-небудь. А потім плачемо: неврожай… (Жур., Дорога.., 1948, 176).

4. перен., розм. Розтоплюватися, плавитися (у 2 знач.). Плаче сніг і вниз спливає, В рівчаках бурхає, грає (Черн., Поезії, 1959, 215); В світлиці теплим воском плачуть свічі (Стельмах, І, 1962, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 558.

Плакати, чу, чеш, гл. Плакать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 191.