ПИЩАТИ

ПИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок.

1. Видавати писк (про комах, птахів, деяких тварин). [Всі (співають):] І лід тріщить, і комар пищить, А то кум до куми порося тащить (Н.-Лев., II, 1956, 507); Стає тихо на базарі, тільки де-не-де в продуктових крамницях пищать щури та миші (Шиян, Баланда, 1957, 83); Тихо було, претихо, лише з-за круч чорно-синя хмара вставала і кібці пищали перед бурею (Донч., Секрет, 1947, 23); // Видавати пронизливі різкі звуки, верещати (про людину). Хазяїн.. узвав [наймита] злодієм, й пройдисвітом, і голотою; а хазяйка собі підказує та підгукує, та пищить, та верещить (Вовчок, І, 1955, 311); В сінях згасили світло, дівки дико пищали, а парубки душилися од сміху (Коцюб., II, 1955, 354); // Плакати тоненьким голосом (про дитину). Діти, погубивши матерів, пищать (Кв.-Осн., II, 1956, 14); Діти пищать на руках у матерів (Ю. Янов., IV, 1959, 39); // розм. Говорити або співати тонким, пискливим голосом. А співає як! Та хіба в нього був коли-небудь голос? Так, щось там пищало позад гурту, коли ставали до співу… (Ю. Янов., II, 1954, 139).

2. У результаті якої-небудь дії видавати високий протяжний звук, писк (про неживі предмети). Його перо, як несамовите, бігало на папері, пищало, скрипіло, цвірчало, як горобець, ще й до того бризкало (Н.-Лев., IV, 1956, 164); Скрипіла й пищала якась надломана суха гілляка (Март., Тв., 1954, 304); // у що, чим. Створювати чим-небудь високий протяжний звук, писк. Збирав [Іван] малини, пукав з листочків, робив свистілку або пищав у травинку (Коцюб., II, 1955, 307); // безос. Хто порося вкрав, у того в вухах пищить (Укр.. присл.., 1955, 212); Кашель розходився, ..груди високо піднялися, у їх гуло, пищало (Мирний, І, 1954, 310).

3. перен., розм. Скаржитися на кого-, що-небудь, висловлювати незадоволення кимось, чимось; ремствувати, нарікати. Мій новий бюджет, як собі хочеш, мене лякає.. Але, врешті, скільки не пищи, нічого не поможе, то краще мовчати (Л. Укр., V, 1956, 237); — Вимоги у мене до вас будуть такі високі, що ви щоразу пищатимете. Та це вас не врятує: ніяких знижок ви від мене не діждетесь… (Шовк., Інженери, 1956, 409).

Аж пищи́ть (пища́в, пища́ла, пища́ло): а) хто-небудь знаходиться в дуже скрутному становищі. Він [народ] під гнітом тяжким аж пищить (Сам., І, 1958, 155); б) що-небудь робиться, виявляється і т. ін. дуже інтенсивно. Вона звивалась, як муха на окропі; робота аж пищала в її руках (Коцюб., І, 1955, 63); в) про необорне бажання швидше здійснити що-небудь. — Вона заміж аж пищить! — понизивши голос, таємниче повідомив Василь Сидорович (Збан., Малин. дзвін, 1958, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 375.

Пищати, щу, щи́ш, гл. Пищать. Пищить як каня. Ном. № 2770.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 156.