ПИСЬМАК

ПИСЬМА́К, а́, ч.

1. рідко. Письменна людина. Сопілку здумав нарядить [Гарасько]. Зробив, і як прийнявся грати, Хлоп’ята стали набігати І старики к йому ходить. Один із сих, мабуть, письмак, Сухий, кривий на праву ногу, Казав: «Молися, хлопче, богу, То будеш вік веселий так» (Укр. поети-романтики.., 1968, 578).

2. заст. Письменник. Ті з галицьких письмаків, которі не могли сидіти зложивши руки, узялися за працю коло свого народу, стали писати для нього книжки (Драг., І, 1970, 343); // зневажл. Те саме, що писа́ка 3. — Ще й в газетах обсміють, опоганять і наглузуються якісь письмаки (Н.-Лев., IV, 1956, 268); [Круста:] Ет, що там Цельз! Такий собі філософ, письмак, далекий від живого світа (Л. Укр., II, 1951, 401).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 365.

Письмак, ка, м.

1) Грамотей. Борз. у. Аж тут обізветься письмак до громади. К. Досв. 77.

2) Плохой писатель. Засіли письмаки собором у сто душ. К. Дз. 118.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 154.