ПЕЧАЛИТИ

ПЕЧА́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех. Викликати в кого-небудь сумні почуття, невеселий настрій; засмучувати. — Хай не печалять вас тимчасові невдачі, товариші (Шер., В партиз. загонах, 1947, 11); — Ви не належите до тих, хто буде боротися до останнього. Душа у вас м’якувата, мов свіжа пампушка, — і вчитель починає сміятись, але його сміх печалить батюшку (Стельмах, II, 1962, 276).

◊ Печа́лити се́рце (се́рденько), із запереч. не: а) (чиєсь) завдавати кому-небудь горя, прикрості, жалю. — Не завдавай же серцю жалю! Купи, голубко! Не печаль Мого ти серця! (Шевч., II, 1963, 244); б) (своє) сумувати, журитися. — Не печаль свого серденька, Катре моя мила, годі! (Вовчок, І, 1955, 201); Ти поїдеш завтра зранку — Їдь і серця не печаль (Мал., Звенигора, 1959, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 346.

Печалити, лю, лиш, гл. Печалить. Не хороше ти отце робиш, Іване, печалиш батька. Федьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 149.