ПЕСТУВАТИ

ПЕ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.

1. Дбайливо доглядати, з любов’ю виховувати дитину. Догляда [пані] їх, пестує, коха, до розуму доводе (Кв.-Осн., II, 1956, 309); Пестую його, годую кашкою; стало воно потрошку та потрошку одужувать, піднялось на ноги і забелькотіло: «Тату, бозя» (Стор., І, 1957, 215); // Потурати чиїм-небудь надмірним вимогам, бажанням, примхам; балувати. Тимоха дуже було часто гроші бере в батька, а той, не вміючи одговоритись і пестуючи дурня, дає йому, скільки він забажає (Кв.-Осн., II, 1956, 257).

2. перен. Сприяти розвиткові, зростанню кого-, чого-небудь. Наша справа — розвивати демократичне піднесення, пестувати нову, по-новому зростаючу в новій Росії революційну демократію (Ленін, 21, 1971, 238).

3. Те саме, що пе́сти́ти 1. — Орисе! Ріднесенька! Зіронько моя! — обнімала і пестувала Катря, переставши плакати, свою кохану посестрицю, товаришку по горю (Стар., Облога.., 1961, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 342.

Пестувати, тую, єш, гл. Ласкать. І звичайне, як дитина, пестує старого. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 148.