ПЕРЧИК

ПЕ́РЧИК, а, ч. Зменш. —пестл. до пе́рець. [Вітровий:] А зараз давай юшку зваримо.. Тут у мене припаси. (Виносить з куреня ящик, виймає). Ось перчик, цибуля, старе сало… (Корн., II, 1955, 219); * Образно. Вона не була поганою, але й не цікавою; не було перчика, не було того, що дає жінці принаду, до якої тягне чоловіків (Гжицький, Вел. надії, 1963, 102).

◊ З пе́рчиком — те саме, що З пе́рцем (див. пе́рець). — Тоді кортіло Мухаммеду Мать на дурницю діжку меду, А Січ на теє домагання Прислала з перчиком «вітання» (Іванович, Перебендя.., 1960, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 336.

Перчик, ку, м. Ум. отъ перець.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 147.