ПЕРЕЩЕМІТИ

ПЕРЕЩЕМІ́ТИ, ми́ть, док.

1. Закінчити, перестати щеміти (про відчуття болю, викликане зовнішнім подразненням). Рани перещеміли; // безос. В хаті довго і гірко плакала [Маріка], дуючи на червоні пучки, що туди позаходили шпари. Перещеміло, нагрілась — знову до вікна (Вас., II, 1959, 211).

2. перев. у сполуч. із сл. серце, душа і т. ін. Перестати відчувати жаль, тривогу, тугу і т. ін. Сьогодні тільки вражено наболіле місце. Перещемить, — затихне (Гр., II, 1963, 85); Перещеміло їй серце, полилась печаль тихіше (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 323.

Перещеміти, млю́, миш, гл. Перестать щемѣть. Перещеміло їй серце, полилась печаль тихіше. Левиц. І. 513.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 145.