ПЕРЕЦІНЮВАТИ

ПЕРЕЦІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПЕРЕЦІНИ́ТИ, ціню́, ці́ниш, док., перех., розм. Те саме, що переоці́нювати. Почуття в мене вельми умовні: я тільки по звичці люблю чи не люблю когось, поважаю чи не поважаю певний учинок. Мені нема чогось перецінювати те, з чим я жив. Мало часу (Ю. Янов., II, 1958, 13); [Кассандра:] Тонкий фрігійський розум і гнучкий, — його зігнула Мойра і зломила, її правиця і важка й тверда, вона кує з народів зброю світа, а я і ти — ми тільки цвяхи в зброї. Не перецінюймо себе, Гелене (Л. Укр., II, 1951, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 317.

Перецінювати, нюю, єш, сов. в. перецінити, ню́, ниш, гл.

1) Переоцѣнивать, переоцѣнить.

2) Оцѣнивать, оцѣнить дороже чѣмъ слѣдуетъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 144.