ПЕРЕХИТУВАТИ

ПЕРЕХИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і чим.

1. розм. Нахиляти що-небудь. Ой у полі дві тополі — одна другу перехитує (Чуб., V, І874, 379); Не кулі підтинають стебло, а перехитує ним перепел, співаючи в радості (Стельмах, II, 1962, 173).

2. діал. Змушувати здригатися від болю або якого-небудь сильного почуття. Біль аж перехитував ним і раз по раз шарпав серце. Парубкові на мить здалося, що дівчина обернулась до нього, зітхнула (Стельмах, І, 1962, 401); // безос. Кононенко кипів, його аж перехитувало від злості (Грим., Незакінч. роман, 1962, 303).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 308.

Перехитувати, тую, єш, гл. Перекачивать, шатая наклонять. Ой у полі дві тополі, одна одну перехитує. Мил. 117.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 142.