ПЕРЕСУД

ПЕРЕ́СУ́Д, у, ч.

1. перев. мн., розм. Висловлювання недоброзичливої думки про чию-небудь поведінку, чиїсь вчинки і т. ін.; поговір. Де можна було на відробіток взяти, де можна було випрохати, скрізь набрались, напозичались жінки, не звертаючи уваги ні на людські пересуди, ні на сором випрошування (Л. Янов., І, 1959, 42); Оленка ніколи не перечила отим усім пересудам. Тільки сміялася (Хотк., II, 1966, 184).

Суди́ та пере́су́ди; Суд-пере́су́д — недоброзичливе детальне обговорення чиєї-небудь поведінки, чиїхось дій, вчинків і т. ін. Знову незгода настала у хаті, знову сопуче мовчання, суди та пересуди на стороні (Мирний, І, 1954, 232); По селу йшли суди та пересуди, хто сміявся, хто кепкував, а були й такі, що навіть лаялись (Збан., Малин. дзвін, 1958, 241); Ненька зітхає, а батенько лає; Слава недобра про мене біжить… Суд-пересуд… Але все те минає (Пісні та романси.., II, 1956, 199).

2. рідко. Те саме, що забобо́н. Порве [наймит] шкарлющі пересуду — І вольний, власний лан Ти знов оратимеш — властивець сво́го тру́ду, І в власнім краю сам свій пан! (Фр., X, 1954, 44).

3. заст. Повторний суд; // Мито з підсудного. Не будеш пересудів брати (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 292.

Пересуд, ду, м.

1) Вторичный судъ.

2) Судебная пошлина, взыскиваемая въ пользу суда съ проигравшаго процессъ. Не будеш пересудів брати. АД. І. 136.

3) мн. Пересуды, сплетни.

4) Предразсудокъ. К. МБ. XI. 143. Ми пересуди давнішні занедбали. К. МБ. III. 256. Ум. Пересудок. А суддя судить, пересудки бере, пересудки бере, на скам’ю кладе. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 139.