ПЕРЕСТАВАТИ

ПЕРЕСТАВА́ТИ¹, а́ю, ає́ш, недок., ПЕРЕСТА́ТИ, а́ну, а́неш; наказ. сп. переста́нь, переста́ньте; док.

1. Припиняти робити щось, виконувати якусь дію, займатися чим-небудь або виходити з якого-небудь стану. Білі батареї з Олешок то переставали, то знов били по Херсону (Ю. Янов., II, 1958, 196); Павлуша не переставав думати про своє (Головко, II, 1957, 267); Росли укупочці, зросли; Сміятись, гратись перестали (Шевч., II, 1963, 395); Дні і ночі я тужила, Та вже й перестала (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 21); // безос. Сагайда прокинувся від того, що підвода зупинилась і його перестало товкти в голову металевою ніжкою лафета (Гончар, III, 1959, 78); // тільки док., наказ. сп. Уживається для передавання наказу або прохання припинити яку-небудь дію (розмову, плач і т. ін.). [Іван:] Звиніть, будь ласка, мені вже цей раз.. [Голоси:] Та годі тобі, Іване, перестань! (Кроп., І, 1958, 67); [Кряж:] Ольго, ну, ти… той … перестань… Сліз не люблю (Зар., Антеї, 1962, 248).

2. Затихати (про звуки, утворювані якою-небудь дією). А рев, лускіт, гук не переставав (Фр., VI, 1951, 344); "Др-р-р-р", — чулося звідти [з висоти] і не переставало ні на хвилину (Тют., Вир, 1964, 315); Хай осінь, хай тумани, А пісня та дзвінка Ніяк не перестане (Рильський, День .., 1948, 22); // Припинятися (про дощ, сніг, вітер і т. ін.). Хмарка проходить, дощ перестає (Вас., III, 1960, 145); М’який лапастий сніг не переставав падати (Мик., ІІ, 1957, 289); Перестав вітер в одну мить (Н.-Лев., II, 1956, 234); Ніхто не тікав, не ховався від дощу, а діти .. виспівували: — Дощику, дощику, перестань, поїдемо на баштан!.. (Довж., І, 1958, 95); // безос. Не посилкується [Плутон] німало, Щоб так палати перестало І щоб оцей пожар погас (Котл., І, 1952, 105).

ПЕРЕСТАВА́ТИ², таю́, тає́ш, недок., перех., діал. Перегороджувати дорогу кому-небудь. Біжіть мерщій униз: там є такі поляни, що можна добре його [звіра] переставати (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 284.

Переставати, таю́, єш, сов. в. перестати, стану, неш, гл.

1) Переставать, перестать. Коли ж за тобою плакать перестану. Чуб. Перестала дівчинонька вірненько любити. Мет. — у чому. Останавливаться, остановиться на чемъ, перестать, дойдя до чего. Іще ж то жиди-рандарі у тому не перестали: на славній Україні всі козацькі церкви заорандовали. АД. II. 21. — чого. Оставлять, оставить что дѣлать. Коли вже ви перестанете того свисту? МВ. 1862. ІІІ. 64).

2) Только несов. в.? Переходить, перебѣгать звѣря, становиться на дорогѣ. Біжіть мерщій униз: там є такі поляни, що можна добре його переставати. Брацл. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 138.