ПЕРЕДОРУЧАТИ

ПЕРЕДОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕДОРУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех.

1. Доручати іншому виконання того, що повинен був виконати сам. Скликання засідання обласкому, конспірування його та гарантування безпеки було покладено саме на Олександра Столярова, і він від початку до кінця всі ці заходи здійснив особисто, не передоручаючи нікому (Смолич, V, 1959, 100); У дослідній не затримувався [Каргат]: передоручив там усе хімікам-аналітикам (Шовк., Інженери, 1956, 293); // Доручати, довіряти охорону кого-, чого-небудь, турботи, піклування про когось, щось, догляд за кимось, чимось іншій людині. Долю хворих, що тільки в цій клініці й гадають знайти порятунок, передоручає [Шостенко] людині, яку колись ледве терпів коло себе? (Шовк., Людина.., 1962, 321); Вона не мала змоги відірватися на фільварок, щоб попоратися біля корів, і передоручила їх Петруні (Чорн., Потік.., 1956, 189).

2. Передавати іншому право дій за дорученням (у 2 знач.), раніше надане самому. Довірений, що передоручив виконання іншій особі, повинен негайно повідомити про те довірителя (Цив. кодекс УРСР, 1950, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 173.