ПЕРЕВОЛІКАТИ

ПЕРЕВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕВОЛОКТИ́, очу́, о́чеш; мин. ч. переволі́к, локла́, ло́; док., перех. Волочачи, переміщати кого-, що-небудь з одного місця на інше. — Нічого Явдосі робити, поволокла його [сотника] самотужки у хату і як переволокла на друге місце, він і застогнав..! (Кв.-Осн., II, 1956, 202); * Образно. Він повз. Падав на живіт, простягав уперед руки, спирався на лікті й переволікав уперед своє важке, неслухняне, мов чуже тіло (Загреб., Європа 45, 1959, 15).

Переволіка́ти (переволокти́) но́ги через що — важко переступати або перелазити через що-небудь. Через стінку переволік свої довгі ноги Петренко, потім зв’язківець з своїм апаратом (Голов., Тополя.., 1965, 343).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 146.

Переволікати, ка́ю, єш, сов. в. переволокти, лочу, че́ш, гл. Перетягивать, перетянуть, перетаскивать, перетащить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 113.