ПЕРЕБИТИЙ

ПЕРЕБИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до переби́ти. Офіцери були перебиті, а генерал Гофман піднятий на штики своїми нижніми чинами (Довж., І, 1958, 142); Довго боліло крильце перебите; Чайці ж про теє й дарма (Щог., Поезії, 1958, 299); Поруч, у заростях, лежало перебите і вивітрене, як перепрана ганчірка, весло (Ле, Клен. лист, 1960, 89); Перед палацом.. поріс бур’ян та чорнобиль, заглядаючи у дзеркалеві [дзеркальні] вікна палацу, з половини перебиті (Мирний, III, 1954, 293); Його маленька світличка перебита була в кінці, і за тією пересічкою шальовочною він спав (Гр., II, 1963, 283); // у знач. прикм. із сл. битий. Якого багато разів били, громили. І от якось примчало на тім боці зо Дніпра декілька тисяч шведів — битих, перебитих (Ю. Янов., II, 1954, 123); // переби́то, безос. присудк. сл. Праву йому руку перебито, груди прострелено (Вишня, І, 1956, 310); Перебито на дрізки весь посуд (Довж., І, 1958, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 125.