ПЕЛЬКА

ПЕ́ЛЬКА, и, ж., вульг.

1. Рот. А суддя, як уздрів бублики, так мерщій за них та й став у пельку пхати (Кв.-Осн., II, 1956, 279); — Добре Вам, Хомо, що ви самі, а у мене три пельки в хаті (Коцюб., II, 1955, 34); — Вони думають, що ти мати, — сміявся Тимко, а Орися ловила комах і напихала пташенятам в ненажерливі пельки (Тют., Вир, 1964, 519); * Образно. Вода кипить, Виводять кола чорториї І в чорні пельки водянії втягають все, що набіжить (Черн., Поезії,1959, 238).

2. Те саме, що гло́тка. Біля обмерзлого студня, димлячи парою, на всі груди іржали відгодовані огирі, і те гоготіння сильних пельок довго блукало по байраках (Тют., Вир, 1964, 414).

◊ Де́рти (дра́ти) пе́льку — голосно кричати; горланити; Залива́ти (зали́ти, залля́ти) пе́льку [собі́] — напиватися п’яним. Уже.. [Гриць] одною ногою в ямі, а ще як заллє собі пельку, то мало що хибує, аби по стінах не дерся (Март., Тв., 1954, 61); Залляли пельку… Одшуміло… Розвіявсь од кадила дим… І кров засохла… А Трясило не вірить ще очам своїм (Сос., І, 1957, 361); Затика́ти (заткну́ти, затка́ти) пе́льку див. затика́ти¹; Затика́ти (заткну́ти, запиха́ти, запха́ти) пе́льку кому: а) примушувати мовчати, не дозволяти висловлювати свою думку. З грошима вже йому і жінки не страшно: од нового очіпка, плахти, намиста з дукачами хоч яка притихне, хоч якій пельку заткнеш (Стор., І, 1957, 53); б) задобрювати кого-небудь з метою не розголошувати якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що, — зам’явся Головатий, — нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (Добр., Очак. розмир, 1965, 19); — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (Н.-Лев., III, 1956, 180); На всю пе́льку — дуже голосно (кричати, лаяти, репетувати і т. ін.). Вдома вона кричала й репетувала на всю пельку: там вона забувала, що вона свята та божа… (Н.-Лев., IV, 1956, 70); Напха́ти пе́льку — наїстися. [Семен:] Одначе наминаєш, мов той кіт! [Іван:] Та знаєш, аби чим-небудь напхати пельку (Кроп., І, 1958, 82); Неси́та пе́лька — про скупість, зажерливу вдачу. [Старшина:] Усе є, благодарить бога, а ще мало! Щоб то задовольниться. От же ні, така вже пелька людська несита (К. —Карий, І, 1960, 38); Роззя́вити пе́льку; Пороззявля́ти пе́льки на кого — лаяти, докоряти кого-небудь або скаржитись на когось. — Коли б я не ходив у походи і не бив турків та татарву — ніколи не був би я гетьманом, і наша січова сіромашня тоді на мене пельки пороззявляла б, вимагаючи, щоб мою землю залічили до земель, які щороку розподіляють проміж зимівниками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 87); У пе́льку лі́зти див. лі́зти; У пе́льку не лі́зе див. лі́зти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 115.

Пелька, ки, ж. Глотка. Напекла стара моя такого хліба, що і в пельку не лізе. Кобеляк. 7. П’ять літ роблю на чужу пельку. Г. Барв. 321.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 106.