ПЕКЛО

ПЕ́КЛО, а, с.

1. міф. За релігійними уявленнями — місце під землею, куди потрапляють душі померлих грішників для вічних мук. Смола там в пеклі клекотіла І грілася все в казанах,.. В смолі сій грішники сиділи І на огні пеклись, горіли, Хто, як, за віщо заслужив (Котл., І, 1952, 134); На покуті стоїть химерний снопик: в ньому зібрано тільки по три колоски чи по три волотки кожного збіжжя, яке має охороняти сім’ю від анцихриста: коли він прийде брати грішні душі в пекло, побачить снопик і втече, — бо сила зерна і нечистого переможе (Стельмах, II, 1962, 317); * У порівн. Надворі душно, як у пеклі, а на всьому небі блискає страшна блискавка й гримить грім безперестанку (Н.-Лев., II, 1956, 247); Навіть трудно розказати, Що за лихо стало в краю, — Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, мов у раю (Л. Укр., І, 1951, 380).

2. перен. Нестерпні, жахливі умови, обставини. В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло… Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають (Шевч., II, 1963, 252); В трудовому чабанському сезоні стрижіння — це робота найвищої напруги.. Каторга, пекло, найважчий це труд, навіть при механізації. Цілоденне мекання, духота, запах сірки, жиропоту, крові, карболки… (Гончар, Тронка, 1963, 57); Реалістично змалював він [В. Стефаник] те справжнє пекло, в якому опинилося трудяще селянство в кінці минулого століття в Австро-Угорській імперії (Іст. укр. літ., І, 1954, 679); // Спека, жара. В хаті було пекло, як і на сонці (Ю. Янов., І, 1958, 61); // Безладдя, гамір, крик і т. ін. Звощики ляскають з батогів, неначе стріляють, продавці співають,.. осли кричать, жовті кози стадами бродять по вулицях і теж кричать і дзвонять дзвониками. Просто пекло (Коцюб., III, 1956, 270); Бачить син — у хаті пекло, і не буде вже спокою (Тич., II, 1957, 17).

3. перен. Дуже небезпечне місце. Максим тепер уже знав ціну життю, не кидався так, як замолоду в саме, мовляв, пекло (Мирний, І, 1949, 237); Їхній генерал, улюблений Олександр Васильович [Суворов].., з яким вони раді були йти і у вогонь, і в воду, — він і тепер з ними, у самому пеклі бою (Добр., Очак. розмир, 1965, 78),

4. перен. Тяжкий душевний стан, моральні муки. — Твоє чуття тобі за пекло стане, Його топтатимуть усі, Аж сміття з скарбу зробиться погане (Фр., ХІІІ, 1954, 272); Вразила [жінка] його, здається, в найтоншу струну його душі й викликала тим таке пекло почувань у його нутрі, що він не міг повздержати [стримати] себе.., підняв руку на неї (Коб., II, 1956, 270).

◊ Пе́клом ди́хати на кого — дуже гніватися. — Раду на мене пеклом дише за свою — цур їй! — носату циганку та голомшить молодицю ні за що, ні про що (Коцюб., І, 1955, 375); Поспіша́ти (спіши́ти, лі́зти, ква́питися і т. ін.) попере́д ба́тька в пе́кло: а) без потреби поспішати в якій-небудь справі, намагаючись випередити інших. — Не сидіти ж мені вічно в тилу.. Самі подумайте, Варваро Гнатівно… — Думала.. Прийде і твоя черга. Не спіши поперед батька в пекло (Кучер, Голод, 1961, 63); Бути рішучим і готовим на жертви, коли відсутність цієї готовності — підлість, це одне, а лізти поперед батька у пекло, вважати за свій обов’язок бути першим скрізь, де найважче, — це щось інше (Мур., Жила.. вдова, 1960, 31); б) виявляючи надмірну цікавість, перебивати співрозмовника запитаннями, зауваженнями. [Огнєв:] Наказ виконано. Хоч зовсім не розумію, для чого. [Горлов:] А ти не лізь поперед батька в пекло, зараз зрозумієш (Корн., II, 1956, 20); — Але ж ви, діди, таки щось заробляли? — Постривай-бо, не сунься попереду батька в пекло! Заробляли… (Н.-Лев., І, 1956, 56); Товкти́ся (гаса́ти і т. ін.) як Марко́ в пе́клі (по пе́клі, по пе́клу) — дуже багато або безладно, без потреби рухатися, пересуватися і т. ін. Вночі парубок не заснув жодної хвилини. Він товкся на своєму твердому ложі, як Марко в пеклі (Добр., Очак. розмир, 1965, 44); Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де же таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Янов., II, 1954, 162); Вдосвіта, як зять і дочка ще спали, вона вставала, будила наймичок та наймитів і товклася в пекарні, як Марко по пеклі (Н.-Лев., III, 1956, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 111.

Пекло, ла, с.

1) Адъ, геенна. Лучче тобі калікою в життя увійти, ніж дві руці мавши, пійти в пекло. Єв. Мр. IX. 43. Приходить він до пекла — аж там чортів такого багацько. Рудч. Ск. І. 70.

2) — і рай. Родъ игры. Ив. 62.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 105.

пе́кло = геє́на во́гненна (о́гнен­на) —

1) за релігійними уявлення­ми — потойбічне місце під землею (від старогр. ад і давньогебр. шеол із тим самим значенням, новогр. ад — «підземне царство», старосл. пе́кло — «смола»), куди потрапля­ють душі померлих грішників для вічних мук — завжди кипіти в смо­лі й горіти у вічному вогні; спочат­ку думали, що пекло знаходиться на заході, в царстві вічної темряви; пеклом керує сам диявол, він там господар; за повір’ям, там немає зовсім заліза, звідки вислів: «Ті­шиться, як дідько цвяшком»; сло­во означало спочатку березову смолу чи дьоготь, який добувався вогнем, і лише пізніше під впли­вом християнства набуло сучасно­го значення; у деяких релігійних джерелах пеклом звуть перехід ду­ші з видимого в невидимий стан; опис пекла подає І. Котлярев­ський в «Енеїді» (за народними повір’ями), а також П. Куліш у творі «Бабуся з того світу»; в переносному розумінні — тяжке життя, важкий душевний стан, розлад; взагалі переосмислюється як щось найгірше, найтяжче в житті («Вже мені і в пеклі гірше не буде»); об’єкт гумору, іронії: «Добре іноді і в пеклі приятеля мати», «Лізь у пекло, там буде тепло», «Перед пеклом і чорта треба просити за кума»; з пеклом пов’язані також вислови, що йдуть від змагання се­лянина з лютими морозами й з браком палива в степовій смузі: «У пеклі все тепло, а піди в рай, то й про дрова дбай»; тремтячи від хо­лоду, казали: «Хочу в пекло, аби тепло». Смола там в пеклі клекоті­ла І грілася все в казанах (І. Котляревський); Приходить він до пек­ла — аж там горить чортів багаць­ко (казка); Ти старий, даремно ме­не геєною лякаєш (Леся Українка); Баба з пекла родом (приказка — зла, сварлива жінка, язі-баба); Не забігай поперед батька в пекло (І. Франко);

2) пе́кло і рай — рід народної гри.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 436-437.