ПЕКЕЛЬНИК

ПЕКЕ́ЛЬНИК, а, ч., міф. За релігійними уявленнями — злий дух, житель пекла, що має людську подобу, але з рогами, копитами й хвостом; чорт, біс, диявол. В пеклі.. мусили уживати люлечки, як наперсточки, бо у найстаршого пекельника, у самого верховоди, була жінка така виніжена, що й не сказати (Вовчок, VI, 1956, 278); // розм. Уживається як лайливе слово. Та дарма, що я того пекельника в обличчя не встигла вглядіти: я й так, здається, впізнала, що то був Трохим… (Крим., Вибр., 1965, 379).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 111.

Пекельник, ка, м. Житель ада, чортъ. МВ. (КС. 1902. X. Коли дивиться, аж покійний пан старий, того пана батько, дрова возе у пекло, а вони, пекельники, кажуть… Рудч. Ск. І. 95.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 105.

пеке́льник — за релігійними уяв­леннями — злий дух, диявол, меш­канець пекла, що має людську подобу, але з рогами, копитами й хвостом; чорт, біс; уживається та­кож як лайливе слово.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 436.