ПАПЛЮГА

ПА́ПЛЮГА, и, ж., вульг. Те саме, що пові́я. Енеєм кинута я бідна, Як сама паплюга послідня, Еней злий змій, — не чоловік! (Котл., І, 1952, 84); // лайл. Про брехливу, підступну і т. ін. людину. Смерть зрівняє всіх в землі: Ні з ким, скажена, не жартує!.. — Чи чіт, чи лишка? — загука; Ти крикнеш: — чіт! — Ба, брешеш, сину! — Озветься паплюга з кутка — Та й зцупить з печі в домовину! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 58.

Паплюга, ги, ж. Развратная женщина, проститутка. Котл. Ен. І. 35. Звісно, як салдаток шанують, — як саму послідню паплюгу, і ніхто й віри не йме, щоб була салдатка та й чесна. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 95.