ПАНЯТИ

ПАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.

1. Поганяти. — Буду годувати [коника], то він великий.. виросте, я тоді запряжу його та ну-у-у паняти! (Мирний, І, 1954, 168); — Наші стріляють! Паняй до колодязя! — Василько затарабанив голими п’ятами по мокрих боках коня (Панч, Гарні хлопці, 1959, 71).

2. Рушати; прямувати. Російський солдат завжди був доброї, жалісної душі. Та й спокусливо: війна враз закінчиться, і тоді — паняй кожний, кому куди треба (Смолич, Мир.., 1958, 158); — Ось що, брат Яреську… Як загрузять ешелон, бери своїх хлопців і паняй… Правитимеш хліб до самого місця. До Петрограда (Гончар, II, 1959, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 55.

Паняти, няю, єш, гл. Погонять лошадь; направляться при ѣздѣ лошадьми. А куди поїдем? — Паняй побіля могили. О. 1861. V. 70.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 94.