ПАНАЦЕЯ

ПАНАЦЕ́Я, ї, ж., книжн. Ліки у алхіміків, які нібито допомагають від усіх хвороб; // перен., ірон. Універсальний засіб, який нібито запобігає будь-якому лиху, зараджує при розв’язанні всіх проблем. — Новий лад принесе з собою також нове виховання, а по кількох генераціях будемо мати нове людство. — Еге ж, еге, все тілько якась панацея, якийсь таємничий еліксир на всі хороби (Фр., IV, 1950, 310); Грінченко в деяких творах навіть схильний розглядати труд як панацею у звільненні і відродженні народу, хоч разом з тим показує, як в умовах гнобительського ладу принижується й спотворюється чесна людська праця (Вітч., 12, 1963, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 42.

панаце́я — ліки в алхіміків, що нібито виліковують від усіх хво­роб; у переносному й іронічному вживанні — універсальний засіб, який нібито запобігає будь-якому лихові, зараджує при розв’язанні всіх проблем.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 432.