ПАМОРОКА

ПА́МОРОКА, и, ж.

1. діал. Туман, імла. Густими клубами піднеслася із дна яру паморока і окрила все сивою скатертю (Фр., VIII, 1952, 310).

2. перен., розм. Нездатність правильно судити про що-небудь; нерозуміння того, що відбувається. Навіть ви, що, отруєні брехнею сьогоднішнього світу, в памороці піддержуєте неправду і насилля над собою.. Хіба ви не бачите? Хіба ви не чуєте? Крок за кроком.. посуваються тисячі перших хоробрих (Ірчан, II, 1958, 68).

◊ Втра́тити па́мороки — знепритомніти, бути без свідомості. Він втратив памороки і тільки тоді опам’ятався, як почув, що в його все тіло труситься од холоду, а зуби аж цокотять (Н.-Лев., II, 1956, 204); Із па́мороків ви́трусити — забути, викинути з голови. [Xимка:] Ага, так, так, я чула та й із памороків витрусила ту чутку… (Кроп., IV, 1959, 20); Па́мороки забива́ти (заби́ти) кому і без додатка: а) притупляти розум, затуманювати свідомість; запаморочувати. Погано я себе почуваю. Моя робота зовсім забиває мені памороки, бо дуже її багато (Сам., II, 1958, 457); Я й про божих старців забула, неначе мені хто памороки забив (Н.-Лев., III, 1956, 258); — Ти думаєш, я п’яний? Брешеш, собако: я не п’яний. Тепер я все чисто врозумів… Ти була мені памороки забила… я не розумів нічого, а тепер я все бачу… (Л. Янов., І, 1959, 281); б) позбавляти кого-небудь розуму, притомності і т. ін. Прийшовши із шинку, що єсть сили лупить [батько] по голові свого хлопця, геть заб’є йому памороки, навіки придуркуватим зробить (Коцюб., І, 1955, 437); Він [Андрощук] почав тонути.. — Я, — сказав Туркенич, — забив йому памороки, стукнув двічі по тім’ю, добуксирував до мілини… (Рудь, Гомін.., 1959, 7); в) дурманити (про пахощі і т. ін.). Густий березовий дух дьогтю памороки забиває (Горд., Чужу ниву.., 1947, 175); — Оці рожі в бутлі забили памороки, — сказав отець Мельхиседек (Н.-Лев., III, 1956, 114); Па́мороки заби́ло (одби́ло, відібра́ло і т. ін.) кому, в кого, безос.: а) кому-небудь відібрало пам’ять. [Матрона:] Чи вже тобі зовсім памороки забило, своєї власної жінки не пізнаєш? (Фр., IX, 1952, 405); — І вже не знаю, чи за гріхи мої, чи за той очіпок, що згубила на кладовищі, одібрало в мене памороки (Н.-Лев., І, 1956, 259); б) хтось потрапив у стан сильного душевного потрясіння, запаморочення і т. ін. Віталій вмить уздрів серед натовпу саме ту особу, яку уздріти хотів. Аж опекло Віталіка, аж памороки йому забило від того, що він побачив (Гончар, Тронка, 1963, 45); — Хай його з тиждень подержать у холодній! Витверезиться — опам’ятається, а то йому вже памороки забило… (Мирний, І, 1949, 264); Па́мороки загуби́ти — нічого не пам’ятати. — Сто раз казав, але ти неначе памороки на ярмарку в Корсуні загубив (Н.-Лев., III, 1956, 320).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 36.

Паморока, ки, ж.

1) Туманъ. Паморока упала. Вх. Зн. 46.

2) Памороки забити = Запаморочити. Г. Барв. 436. Ном. № 6509. Так мені памороки забила оця товкотня, що не тямлю, куди йти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 90.