ПАМ'ЯТАТИ

ПАМ’ЯТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. перех., про кого — що, діал. за кого — що і без додатка. Зберігати в пам’яті, не забувати. — А що ти маєш за нього пам’ятати, як він за тебе не пам’ятає? — провадила Дарка (Л. Укр., III, 1952, 738); — Один проживе життя тихо, спокійно, а помре, то ніхто й не помітить, що такий чоловік і жив на світі. А другий такий після себе слід залишає, що цілі покоління про нього пам’ятають (Тют., Вир, 1964, 167); // Усвідомлювати, розуміти. — Я й не пам’ятаю, як мати ввели мене в хату, як поблагословили! Подавали рушники (я винесла щонайкращий, вишиваний) та й заручили нас (Вовчок, І, 1955, 63); Не пам’ятав Олекса, як опинився в полі. Накрапав дощ, сіре небо нависло над деревами — ось-ось поламає верхів’я (Кочура, Зол. грамота, 1960, 346); // Мати на увазі, враховувати. — А пам’ятай собі, — мовила вслід йому пані, — завтра рано, скоро встанеш, викоси мені всі оті бур’яни тут перед вікном і довкола малинника! (Фр., VII, 1951, 132); [Оксана:] Пам’ятай, Гайдаю, той перестає бути більшовиком, хто починає боятися маси, хто не вірить їй… (Корн., І, 1955, 47); // Знати. Хапко.. — бісик з освітою, — зна, кому яка одповідь годиться.. Справний бісик любує садками,.. а своє діло добре пам’ятає (Вовчок, VI, 1956, 275); Він був круглим сиротою, матері майже не пам’ятав (Панч, Ерік.., 1950, 3).

Пам’ята́ти себе́ — пам’ятати своє життя, усвідомлювати своє існування. Спочатку вона пам’ятає себе чорною, вічно в сажі, коло панських свиней (Коцюб., II, 1955, 13); Скільки себе пам’ятає Каленик, усе своє життя робив (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 293).

◊ Не пам’ята́ти себе́ — бути у схвильованому, збудженому стані, діяти несвідомо. Чіпка йде за другими, не пам’ятає сам себе: його обхопили й страх і радість (Мирний, І, 1949, 330); Не пам’ятаючи себе від переляку, хлопчик виривається і щосили тікає з хати (Багмут, Опов., 1959, 13); Пам’ята́ти до нови́х ві́ників — пам’ятати дуже довго. — Хоцінському дав на руки дитину. Він червоніє, от-от упаде! Годі, думаю, — буде пан до нових віників пам’ятати, як о. Хведор хрестив дитину (Н.-Лев., І, 1956, 124); — Та ви ж забули, що в Ковалівці тепер Заруба сидить. Він же як ухопить на зуба, то й до нових віників пам’ятатимеш (Кучер, Трудна любов, 1960, 254).

2. у знач. вставн. сл. пам’ята́єш, пам’ята́єте. Уживається як звертання до співрозмовника: пригадуєш, пригадуєте. — Давно я мала тебе спитати: за. що ти вдарив мене в лице? Тоді, пам’ятаєш, як билась стариня наша (Коцюб., II, 1955, 345); — Я, пам’ятаєте, приїздив до вас як автор,.. місяців зо два ходив до вас у павільйон, коли ви знімали (Ю. Янов., II, 1958, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 37.

Пам’ятати, та́ю, єш, гл. Помнить. То дався мені гетьман Хмельницький гаразд добре знати, буду його вовік пам’ятати. Мет. 395. Хто в пір’я поростає, хай на бідного пам’ятає. Ном. № 1457.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 91.