ПАЛЕНІТИ

ПАЛЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Бути охопленим полум’ям, яскраво горіти; палати. Вугіль проситься у піч — коксом стати, паленіти іскорками в чавуні (Рудь, Дон. зорі, 1958, 99); * Образно. Над головою по-літньому паленіло сонце (Збан., Сеспель, 1961, 205); * У порівн. Мучить невсипуща згага.. Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Григ., Вибр., 1959, 359).

2. перен. Ставати збудженим; дратуватися. — Ваш Вовченко вважає, що кожна заплавна річка — болото. Він убиває наші річки, — паленів Бачура (Чаб., Тече вода.., 1961, 63); // чим. Бути охопленим яким-небудь сильним почуттям. Паленіти ненавистю до ворогів.

3. Набирати кольору полум’я, палу (див. пал¹ 1); виділятися таким кольором. Ярілось золоте сонячне світло, іскрилась роса, паленів у віддалі Стрий (Фр., III, 1950, 401); // Ставати червоним, червоніти. — Ось бачиш, сьогодні літечко торкнулось руками до ягід, і вони почали паленіти (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 72).

4. перен. Дуже червоніти від припливу крові; ставати дуже гарячим. Одкривали [дівчата] обличчя, коли стрічались з красунем-турком, по тому паленіли (Коцюб., І, 1955, 395); Спала Марія неспокійно. Паленіла крізь сон, поверталась (Тудор, Народження, 1941, 12); Юрко похлипується крихтою, натужно кашляє, паленіє увесь (Ряб., Жайворонки, 1957, 4); // Вкриватися рум’янцем, червоніти. — Я нічого. Я просто так… — паленіла вона обличчям, ховаючи під довгі вії тугу своїх очей (Тют., Вир, 1964, 264); // Ставати червоним, гарячим від сильного збудження, хвилювання і т. ін. (про лице, щоки, вуха і т. ін.). Вона мовчала. Ступала влад зі мною, покірна і стримана. Її щоки паленіли (Хор., Ковила, 1960, 57); // від чого. Бути збудженим, виражаючи глибокі почуття, пристрасть. День за днем і вона потроху опанувала тією премудрістю [писати], а якось, паленіючи від потайної, соромливої радості, написала ім’я, що найбільше їй полюбилося (Речм., Весн. грози, 1961, 102).

◊ Палені́ти від (з) со́рому (стида́, сти́ду) — відчувати великий сором, стид (звичайно виявляючи це збудженням, почервонілим обличчям і т. ін.). Він..паленів від сорому і терпів тяжку муку, коли бачив де п’яного робітника (Л. Укр., IV, 1954, 272); Ішла собі [Роксолана] слухняна Та паленіла з сорому (Забашта, Пісня.., 1961, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 24.