ПАЛАХНУТИ

ПАЛАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., розм.

1. Загорітися, засвітитися спалахом, зблиском. Ми почули, як стрибнув Ваня Мороз, розірвалася граната, за ним побігли вартові, і палахнула світлом друга граната (Ю. Янов., І, 1958, 128).

2. перен. Блиснути від сильного почуття, пристрасті; виразити щось у великій мірі (про очі). І очі царя палахнули ураз: — "До мене?.. Від злодія листи?.. Читайте ж.." (Граб., І, 1959, 305); Гнів палахнув із суворих очей (Шер., Дружбою.., 1954, 24).

3. Вистрілити (з рушниці, пістолета і т. ін.). А трапилась тому Маркові, казали, така пригода: на зелені свята, під час вистави, Марків партнер палахнув ізгарячу в його з обрізу, замість порожнього, бойовим набоєм (Вас., II, 1959, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 23.

Палахнути, ну́, не́ш, гл. Вспыхнуть. Іван палахнув наче та поломінь. Федьк. Віхтем піднялося полум’я вгору, — палахнуло на всю хату. Мир. Пов. І. 115.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 88.