ПАК

ПАК¹, рідко ПА́КИ́, част., розм.

1. підсил. Уживається для збільшення експресивності висловлення, підкреслюючи значення того слова, після якого стоїть. Давно пак діялось? А серце сном нечулим, Мов павутиною, устиг час оплести… (Стар., Поет. тв., 1958, 45); — А то — дивись пак: хотів мене зв’язати! (Мирний, II, 1949, 293); // Уживається після вказівних і відносних займенників та прислівників займенникового походження, щоб підкреслити, ствердити що-небудь. — Бог покарав мене: я погорів; Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала… "Оце пак лихо! Глянь… коли ж воно і як?" (Гл., Вибр., 1951, 33); Кардинали, Як гадюки, в’ються Круг тіари. Та нищечком, Мов коти, гризуться За мишеня… Та й як паки? Однієї шкури Така сила… а м’ясива!.. (Шевч., І, 1951, 268); Якби пак у мене такий язик та така вдача, як у Солов’їхи, я б дала собі ради (Н.-Лев., II, 1956, 14); [Xорошунка:] Чи то пак не ваше порося ходило по майдані? (Вас., III, 1960, 250).

2. пит.-підсил. Уживається в розмові, розповіді, щоб пригадати забуте, звичайно відоме співрозмовникові, або нагадати щось. — Про що пак ми були розговорились? — спитав о. Хведор. — Про якогось Серединського, про панича (Н.-Лев., І, 1946, 124); — Як бачите, юначе, поміщик Галаган не марнує часу. Поки ви з мужиками взуєте його в постоли (чи як пак там у того Коцюбинського?) та в плечі випхаєте з маєтку, уже й нову спеціальність набуду (Головко, II, 1957, 479).

3. пит.-підсил. У сполученні з дієсловом виражає непевність, вагання. — Чи солила галушки? — пита мати. Галя задумалася, чи солила пак, чи ні? (Мирний, IV, 1955, 120); — Чи Семену пак буде годів з двадцять? (Морд., І, 1958, 64).

4. Разом з іншими частками уживається в значенні прислівників: однак, адже, проте, справді, звичайно, навпаки і т. ін. — Та чи є пак та сама душа? Як на вашу думку, пані? (Дн. Чайка, Тв., 1960, 40); [Парвус:] А нащо ти склика́в у себе збори, не бувши християнином? Невже ж пак, щоб догодити жінці? (Л. Укр., II, 1951, 442); — А хіба ж я один возитиму тудою снопи? Адже ж і ти возиш. Чом би пак і тобі не розкопати, — сказав Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 269); — Нехай Маруся прийде, то й витопить і страву зварить, а то ще по холоді ходитиму, та пак і топлива нема доброго… (Григ., Вибр., 1959, 29).

5. Уживається в значенні вставних слів: можливо, мабуть, імовірно, правда і т. ін. — Бог з тобою!.. Сто вовків!.. Та б село почуло! — Та воно, пак, і не сто, А п’ятдесят було (Рудан., Тв., 1959, 203); А що, пак, річка тут глибока? (Гл., Вибр., 1951, 79).

◊ Де (куди́) ж [,] пак — уживається для вираження сумніву в чому-небудь, повної неможливості чогось або ствердження чого-небудь негативного. [Круста:] Не диво, що всі п’яниці з римської голоти охоче йдуть у християни — де ж пак не шанувати їм такого бога? (Л. Укр., II, 1951, 405); Знову невдоволення ворухнулось у серці, але на цей раз — не так на себе самого, як на Діденка. Де ж, пак, було йому тоді до цього! У нього ж, бач, справи державної ваги. Фігура! (Головко, II, 1957, 525); — Змалечку не вчились, бо не до наук було, а виросли, уже і вчитись — так куди ж пак — ми й так уже письменні (Збан., Переджнив’я, 1960, 387); Чи [ж] пак — уживається для вираження сумніву, непевності, нерішучості або іронії. [Панса (показує на персні, що дав Руфінові):] За гроші все можливо. [Фортунат:] Вжеж! [Парвус (з посміхом):] Чи ж пак? (Л. Укр., II, 1951, 463); Чи [то] пак: а) уживається для означення уточнення або виправлення сказаного; тобто. [Річард:] Простіть, панове,.. час мені до школи… Чи пак до церкви… я піду… прощайте! (Л. Укр., III, 1952, 95); Та от — до старості дійшов, Чи то пак… до її порогу… (Рильський, II, 1960, 46); б) уживається для вираження іронічного уточнення або поправки. По їй [лавці] крутився хазяїн, Степан Іванович Квасюк, чи то пак — Квасюков, — це вже так він себе тепер звав (Гр., II, 1963, 261); Йде [Варя] до отари, красується біля неї з міською сумочкою в руці, з нігтями, на яких ще й лак не злиняв, з залишками накручених баранців на голові гнідої чи то пак каштанової масті… (Гончар, Тронка, 1963, 321); Ще б пак! — уживається для ствердження чого-небудь; інакше й бути не може. — Мені однаково, — промовила Жабі. — Ще б пак не однаково, — іронічно, але ласкаво промовив Михайло. — Вам зовсім не потрібно сушити собі голови, бо про все турбуватиметься Люся (Досв., Вибр., 1959, 37); — Що? Таки не витримав? Ще б пак. Само добро в руки тече, а ти відвертаєшся (Тют., Вир, 1964, 396); Буде лаятися й кричати [Зоя], що інструментальники зривають їм програму. Ще б пак! Зоя — наладник цілого прольоту (Собко, Любов, 1935, 12).

ПАК², у, ч. Багаторічний дрейфуючий морський лід, який створює міцні льодові поля в полярних басейнах.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 17.

Пак Частица, вставляемая въ рѣчь въ значеніи отчасти подобномъ русскому «бишь». Як пак його звуть? А де ж Ганна, Катерино? Я пак і байдуже. Шевч. 117. Я пак і забув те зробити, що ви мені казали. Кобел. у. Оттак пак! Іще що вигадай! Ком. II. 3.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 87.