ПАДАЛИЦЯ

ПА́ДАЛИЦЯ, і, ж., збірн.

1. Плоди або листя, які опали з дерев. Хима вийшла з-за погрібника, несучи в хвартусі яблука-падалиці (Мушк., Серце.., 1962, 291); Щоб скоротити період "недоїдання" дерев на бідних грунтах, наука запропонувала висаджувати сосну разом з листяними породами, падалиця яких містить багато азоту (Колг. Укр., 6, 1962, 47).

2. Незібране, опале зерно, насіння і т. ін., що залишилося на полі. Гуси дуже охоче ідуть на стерню, там вони знаходять багато поживних трав та падалиці зерна (Соц. твар., 2, 1956, 38); // Рослина, що виросла з опалого зерна, насіння. Соняшник вважали поганим попередником для всіх культур. І це тому, що він дуже засмічував поле падалицею (Хлібороб Укр., 9, 1964, 31); Вся надія в людей лише на падалицю, тобто на хліб, який восени зійшов по стерні від самосіву (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 10.

Падалиця, ці, ж.

1) Осыпавшіеся плоды, высыпавшееся зерно.

2) Растеніе, выросшее изъ падалиці 1.

3) Родъ ужа? гадюка? Чуб. І. 65.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 86.